Робота режисера над «зримою» байкою

Перед тим, як почати розмову про театралізацію байки, необхідно пригадати, що таке байка, її сутність як літературного жанру. З цього приводу у ВРЕ наводиться таке визначення: байка — це «літературний жанр, стислий за змістом; як правило, це віршоване оповідання в інакомовній формі, в якому сатиричним пером показані людські вчинки стосунки. Персонажі байки, окрім людей, — тварини, рослини, речі. З початку чи в кінці, як правило, дається повчальний ви­сновок, мораль».

Байка з її езопівською інакомовністю та незвичайними дійовими особами з'явилася у часи, коли говорити правду було небезпечно для життя. «Інакомовний характер байкової сатири дозволяв говорити сміливу правду, яку неможливо сказати відкрито».

Класичні байки століттями не втрачають своєї актуальності. Тому режисери беруть їх до роботи, щоб через сценічну дію і знайомі всім життєві, типові ситуації та вчинки персонажів розповісти про сучасних «героїв», висловити свою думку, показати глядачеві свою громадянську позицію. Наприклад, у фільмі «Карнавальна ніч» режисер Е. Рязанов використав епізод із байкою так. Як ви пам'ятаєте, за сюжетом новий директор палацу культури заважав трудівникам готуватися до святкування Нового року. Він активно втручався в усі їхні починання, давав непотрібні поради і вказівки. Щоб натякнути йому, що він неправий, старий бухгалтер палацу культури прочитав байку. Суть її в тому, що в лісі всі веселилися, але ось прийшов Ведмідь, і всі веселощі зруйновано. Останні слова байки: «Навіщо на бал прийшов Ведмідь?!» — викликали гучний сміх усього залу, усі погляди були спрямовані на директора, хоча про нього не було сказано жодного слова. Адже «байкар не тільки обходить безпосередні перешкоди, а й створює ту узагальненість образу, ту типологічну манеру зображення, яка дозволяє розширити конкретний, фактичний привід для сатири, знайти широку типологічну формулу, під яку підходять не тільки явища сучасної байкарю дійсності, а й аналогічні факти іншої епохи».

Одна з основних умов у роботі з театралізації байки — це її режисерський аналіз. Коли цей складний, але дуже потрібний етап буде пройдено, режисер приступає до наступного етапу: роботи над заду­мом. Як сьогодні втілювати байку? Як вона має виглядати зі сцени? Виводити незвичайних героїв: речі, рослини, тварини, так би мовити, в «натуральному» вигляді, чи підхід і подача літературного матеріалу повинні бути іншими? Можливі різні напрями, шляхи вирішення.

На сьогоднішній день у режисерській практиці намітилося декілька напрямів у театралізації байки. Перший напрям — це шлях ілюстративний, тобто робота та подача байки з її персонажами відповідно до літературного тексту. У сценічну дію і взаємодію вступають звірі, птахи, рослини — реально виписані автором персонажі. Цей шлях буде в нагоді при створенні вистави для дитячої аудиторії, бо тут важлива сама мораль байки та її яскраве втілення.

Другий шлях — інсценізація байки. Нагадаємо, що інсценізація — це переробка літературного матеріалу для його сценічного втілення. Головна мета інсценізації — це не стільки створення нового самостійного твору, а, скоріш за все, пошук театральної адаптації байки. Режисер повинен знайти типову життєву ситуацію, що не тільки б підходила до явищ дійсності, відображених у байці, а й відображала б аналогічні факти сучасності.

Інсценізації притаманні символіка, сполучення патетики і гротеску, умовність. Тут діють уже не герої байки в їх «натуральному» вигляді, а люди. Діють у запропонованих автором обставинах, але тепер ситуація байки, з її конфліктом та стосунками персонажів, перенесена на сучасний грунт життя, у сучасні умови, герої діють уже за сучасними законами життя й моралі. Так режисер примушує глядача впізнавати в героях класичного твору людину сьогодення з її вчинками, ставленням до дійсності, моралі; говорить, що час плине, але нічого не змінюється.

Наприклад, класична байка «Бабка та Мурашка» І. А. Крилова. Працюючи над цим твором, режисер шукав у сучасному житті ситуацію, яка б за своєю сутністю відповідала ситуації, викладеній автором класичної байки. І він знайшов її в житті студентів. Хтось, немов Мурашка, працював протягом усього семестру, а хтось, як Бабка, пурхав

життям. Однак усі без винятку хотіли мати диплом про вищу освіту. Так ось, сучасна ситуація, запропонована режисером, за своєю суттю нагадувала класичну ситуацію з байки Крилова, тільки дія була перенесена на сучасний ґрунт. Авторський текст не пропадав, його говорили тепер нові дійові особи, мораль байки теж залишалась.

Третій напрям — це за мотивами літературного твору. За мотивами — це значить за основною сюжетною канвою, з основними літературними героями та авторською мораллю, але з новим баченням цієї ситуації і новим способом її втілення, іноді з відривом від авторського тексту. Приступаючи до роботи в цьому напрямі, також важливо знайти життєву ситуацію, яка б відповідала літературній. Літературний текст (авторський) береться за основу, але дослівно режи­сером не використовується. Важлива сама ситуація та мораль байки, все інше доопрацьовується, іноді навіть дописується режисером.

Наприклад, класична байка «Лебідь, Щука та Рак» І. Крилова. Працюючи над цією байкою, режисер узяв за основу сутність твору, його мораль і переробив відповідно до сучасної ситуації, легко впізнаваної, «до болю» знайомої всім: засідання Парламенту, де за останній час з'явилося багато різних блоків та фракцій, котрі тягнуть «воза» у свій бік, а справа не зрушує з місця. У цій ситуації ре­жисер розігрує невеличкий сюжет на сучасну парламентську тему. Глядач бачить на сценічному майданчику депутатів у сесійному залі: вони збираються в групки, чуємо їхні репліки, у кожної групи — свій прапор. Вони блокують рішення одних, не погоджуються з іншими групами, не беруть участі в голосуванні тощо. А потрібне народу важливе рішення не ухвалюється. Авторська мораль така: «А віз і досі там».

Усі три шляхи втілення байки на сцені мають право на життя. Од­нак для сценічного втілення, на нашу думку, найцікавішим є другий напрямок. Чому? Бо він відкриває можливість для пошуку художньо-образного впливу на глядача; режисер може перенести цікаву літературну ситуацію на сучасний фунт, у сучасні умови, має змогу дати глядачеві можливість зустрітися з добре знайомими «героями».

У другому напрямку є два шляхи театралізації байки. Перший: віднайти, вибрати з існуючих негативних явищ дійсності таку ситуацію, яка б повністю відповідала суті класичного художнього твору.

Другий — підібрати до життєвої ситуації відповідний художній твір, тобто байку. Наприклад, режисер знає з газет, радіо, телебачення, розмов про те, що з'явилися люди, які відбирають частку зароблених грошей у людей, які чесно займаються бізнесом. Сучасною мовою це — рекет.

Переглянувши художні твори, режисер зупинився на класичній байці Л. Глібова «Вовк та Ягня». Місцем дії він обрав ринок, з його погляду, найдоцільніше місце для втілення свого задуму. Сюжет у цьому задумі був таким: на сцені (місце дії — базар) з'являються дві дівчини — продавці дрібних товарів. Вони розкладають свій товар і раптом бачать, що біля них лаштується ще один продавець — новенька. Це їм не подобається, але базар є базар. Коли приходить рекетир, щоб зібрати «данину», усі торговці мовчки відраховують йому гроші. Раптом здирник бачить новеньку, підходить до неї, але та нічого не розуміє — за що і чому повинна віддавати гроші. Збирач «данини» без зайвих слів відходить.

Продавці, які працюють давно, зрозумівши ситуацію, забирають свій товар і переходять на інше місце. Через деякий час з'являється головний рекетир (Вовк) в оточенні своїх підлеглих і йде до новенької (Ягня). Між ними відбувається діалог — розмова за оригінальним текстом класичної байки. Жодного зайвого чи вигаданого режисером слова. Діалог закінчується тим, що підлеглі хапають під руки новеньку, її товар — і виводять з базару. Здалеку чути жалібний стогін.

Сценарно-режисерським ходом у цій роботі є дві дівчини (базарні торговки) — розповідачі від автора.

Робота над байкою проходить у ті ж етапи, що й над будь-якою театральною п'єсою. Спочатку творчий аналіз літературного матеріалу з виконавцями, де режисер визначає ідейно-тематичне спрямування подій, жанр тощо, розповідає виконавцям про свій режисерський за­дум. На цьому етапі дуже важливе значення має визначення режи­сером «зерна» образу — його головної особливості, провідної риси характеру. Потім починається робота з виконавцями на сценічному майданчику у «вигородках» — пошук мізансцен, атмосфери вистави тощо. На цьому етапі важливе значення має поєднання слова з потрібною за сюжетом дією. І кінцевий етап — це репетиції в художньому оформленні сцени, у костюмах, зі світлом, музикою, тобто остання перевірка режисерського задуму.

І останнє: режисура «малих форм», до якої належать режисура пісні, документа, байки, вірша, має спільні з «великою» драматургією і режисурою основи, але окрім цього має і свої, специфічні риси й особливості. До них належать:

• Сконцентрованість сценічної дії в умовах часу і простору. За

• браком часу вона не може розгортатися поступово, повільно, як у театральній виставі, а розгортається одразу та стрімко.

• Чітке визначення «зерна» образу, котрий проявляється теж не поступово, а одразу.

• Специфіка конфлікту, закладеного з перших фраз героїв.

Проте всі ці розбіжності в роботі режисера по втіленню «малих форм» не дають права говорити, що існує якась особлива, незалежна від режисури театру професія. Треба раз і назавжди з'ясувати, що є основа спеціалізації — режисура театру. А всі інші види мистецтву тому числі кіно, телебачення, видовищно-театралізовані заходи, відрізняються один від одного лише засобами виразності.