Документ та його театралізація

Документ усе частіше з'являється у творчості сценариста і режисера як художньо-емоційний засіб впливу на глядача і як правдиве віддзеркалення дійсності. «На рівних правах з побутовою драмою, комедією, водевілем, класичною трагедією та іншими сценічними жанрами живуть у театрі репортаж, хроніка, памфлет, політогляд».

Факти і документи для митця завжди були опорою в роботі над літературним сценарієм. Документ — це достовірна хроніка подій і звершень; це конкретна і невблаганна фіксація соціально-економічного процесу, в якому за простим і повсякденним приховані глибинні свідчення боротьби, катастроф і героїзму.

Залучаючи до створення художнього твору документальний ма­теріал, митець прагне якнайправдивіше відобразити час минулий і сьогоденну дійсність, зробити їх конкретнішими і достовірнішими. Документ у такому творі подано немовби за збільшувальним склом автора, а вже потім він «розчиняється» в авторському задумі, часто зазнає змін. Багаторічна практика доводить, що присутність у сценарії документу не позбавляє твір права на художню вигадку, яка дає змогу краще висвітлити і провести авторську думку, сприяє її емоційному осмисленню. «При цьому митець, залучивши до твору справжні події та персонажі, хоча і бере на себе, так би мовити, особисту відповідальність за правомірність їх включення в ту чи іншу художню канву, справедливо констатує, що втручання фактів дійсності в мистецтво є службовим у загальній художній конструкції твору».

Працюючи над образами реально існуючих персонажів, залуча­ючи до твору документальний матеріал, митець виробляє свою міру умовності. У кінцевому результаті вигадка й документальньність виступають як цілісний твір. «Важливо підкреслити, що документалізм у мистецтві не знаходиться в антагонізмі з художньою фантазією, оскільки він стверджується не тільки за рахунок насичення фактами традиційних форм, а і шляхом розвитку самостійних документальних жанрів».

Документом може бути все те, що правдиво й правильно віддзеркалює дійсність. Енциклопедія подає визначення так: «Документ — зразок, свідоцтво, доказ, матеріальний об'єкт, який містить інформацію в зафіксованому вигляді й спеціально призначений для її передачі в часі та просторі. Носієм інформації може бути папір, перфокарта, фотоплівка, магнітофонна плівка тощо».

Наприклад, останній лист сина з фронту до матері. Чи може бути це документом? Може. Бо це — факт, об'єктивні дані, доказ присутності сина на місці подій. Цей лист важливий як для його сім'ї, так і для майбутніх поколінь. Документом може бути «Почесна грамота» за сумлінну працю, стаття в газеті чи журналі, будь-яка довідка тощо.

Візьмемо документ і пройдемо шлях, який проходить режисер, коли починає театралізувати його. Наш приклад — останній лист сина з Афганістану до матері.

Так що ж будемо театралізувати? Лист? І так, і ні! Режисера документ цікавить не сам по собі, а в контексті майбутньої вистави (наприклад, про воїнів-афганців, полеглих у цій незрозумілій і непотрібній для наших людей війні).

По-перше, театралізуючи документ, режисер має «зазирнути» в його зміст, у те, що там відбувається. Наприклад, ідуть перші рядки листа солдата до матері, а потім бачимо ніби очима солдата, що там відбувається. Хтось із його бойових товаришів спить, хтось повернувся з розвідки, інший теж пише листа або розглядає фото тощо. Ось про це і розповідає наш солдат. Театралізація допоможе глядачеві побачити його думки, мрії, спогади, бажання... А по-друге, сам документ може наштовхнути режисера на створення як цікавого епізоду, так і всього сценарію загалом.

Насамперед, треба дізнатися, що за людина цей солдат? Як він жив і працював, як ставився до людей, сім'ї, друзів? За яких обставин було написано останнього листа? За що мав нагороди? Що кажуть і думають про нього його товариші? Тільки відповівши на всі ці запитання, режисер може приступати до наступного етапу — створення літературного твору про цей документ, про людину, яка стоїть за ним. І тільки тоді, коли оповідання чи якась інша літературна форма буде створена, можна приступати до її театралізації.

Режисер починає дослідну роботу. Зустрічається з рідними загиблого воїна, з його товаришами, вивчає матеріали газет і журналів, в яких розповідається про цей відрізок часу. Поступово збирається та

формується документально-художній матеріал, з якого режисер відбирає те, що «працюватиме» на обрану ним проблему, — з цього візьме початок режисерський задум.

Як написати оповідання чи сценарій? Якби це було так просто — то в нас були б одні письменники і поети. Можна дати лише деякі загальні практичні поради і рекомендації. Насамперед, необхідно скласти план майбутнього літературного твору, заклавши в нього сюжет, основні події, жанр та композиційну побудову. І тільки після цього приступати до створення самого твору.

Приблизний план майбутнього літературного твору буде виглядати, приміром, так:

1. Декілька слів про цю війну та її особливості.

2. Про героя твору.

3. Про його останній бій.

4. Про допомогу, яка запізнилася.

5. Про солдатський лист — останнє звернення до живих.

6. Про урядовий указ, який знайшов солдата після його загибелі. Тепер, виходячи з плану, можна уявити і події, і дієвий ряд, і композиційну побудову, і жанрову основу та інше.

Тут ще раз доречно нагадати, що все зайве, що не буде «працювати» на поставлену режисером проблему, необхідно без жалю відкинути. Вирішальну роль у театралізації документа та всієї вистави повинна мати громадянська позиція митця, яка і визначить не тільки відбір документально-художнього матеріалу, а й саму постановку всіх публіцистичних завдань. Особливу увагу слід звернути на пошук художньо-образного вирішення твору. Художньо-емоційні засоби у виставі мають викликати у глядача враження, співзвучні з його власними думками і почуттями, нести хвилюючі асоціації з сьогоденним життям.

Наведемо ще один приклад роботи режисера над документом. Майбутнього режисера Надію Р. хвилювала проблема свободи слова, актуальна у всі часи. Режисер звернулася до цієї проблеми через творчість видатного поета, пісняра, актора В. Висоцького, використавши в роботі документ: про присвоєння В. Висоцькому Державної премії СРСР (посмертно).

Перші кроки режисера-сценариста — це збирання й обробка документально-художнього матеріалу. На той час (а творчість поета припадала на 1960-80-ті роки) про його виступи у пресі писали дуже мало, поодинокі відгуки, як правило, були негативні. Виникало закономірне запитання: так чому і за що — Державна премія?!

В основу літературного сюжету було закладено бажання сучасного журналіста довідатися, як це могло статися. Для завершення своєї статті він прийшов до дружини поета. Сценарно-режисерський хід — розповідь дружини поета про творчість, а також про ставлення державних чиновників до В. Висоцького.

Таким чином, ідейно-тематичне спрямування сценарію в баченні режисера наступне:

• проблема: свобода слова;

• тема: про видатного поета-трибуна і про державних чиновників, які робили все, щоб слово, пісня поета не мали широкої аудиторії;

• ідея: «Хочеш, щоб твоє слово жило в народі — треба за це боротися»;

• надзавдання: кожен глядач, який ознайомиться з цим матеріалом, має поставити собі запитання: «А для чого я живу й працюю?»

Коли ідейно-тематичне спрямування було визначене, режисер почала вибудовувати сюжет. Тобто почала писати сценарій, який би розкрив її основні думки.

Нагадаємо, що режисер пише для себе, для своєї вистави, тому він дуже часто виступає й у ролі сценариста. Режисерський задум народжується паралельно зі створенням сценарію. А точніше — разом.

Сценарно-режисерський задум виглядав так: вивести постать поета-пісняра, зіткнути його з державними чиновниками, а розповідь вести від першої особи (тобто дружини поета). Уся вистава насичена піснями Висоцького, деякі з них мали бути театралізованими. У розповіді подані біографічні факти, такі, наприклад, як знайомство Марини Владі з Висоцьким, перші виступи за кордоном, його враження.

Далі були визначені основні події:

1) прихід журналіста до дружини поета;

2) вирок чиновників: творчість поета заборонити;

3) одруження з іноземкою;

4) смерть поета;

5) присвоєння поету Державної премії (посмертно).

Був визначений і головний конфлікт — небажання державних чиновників визнати, що є такий поет Висоцький, що його поетичне слово і пісня необхідні народу.

Жанр — драма (бо головний конфлікт розгортався драматично, безкомпромісно, діалоги — серйозні і теж безкомпромісні).

Залишилося визначити композиційну побудову твору та дати характеристики основним дійовим особам.

Таким чином був створений режисерський сценарій із такою структурою:

• пролог — річниця смерті поета;

• зав'язка — прихід журналіста;

• розвиток дії — бажання журналіста з перших вуст дізнатися про життя і творчість поета, розповідь про стосунки поета і державних чиновників;

• кульмінація — смерть поета;

• спад дії — продовження розмови дружини поета та журналіста;

• фінал — вихід чиновників, які вишукують нову жертву.

Хочемо наголосити: документ у тому вигляді, в якому він існує, театралізувати неможливо. Бо довідка — це довідка, а лист — це лист! Головне — зрозуміти, що стоїть за цими паперами, які події привели до виникнення цього документу, наприклад, наштовхнули когось написати листа чи видати довідку.

Деякі поради режисеру, котрий працюватиме над створенням літературного твору на основі документу. Твір повинен бути не оповідним, а дійовим. Події мають бути конкретними, а персонажі — активно чогось прагнути, щось відстоювати, щоб прослідкувалися їхні конкретні цілі.

Необхідно пропрацювати головний конфлікт — це одна з ' основних вимог у створенні як літературного твору, так і всього сценарію загалом.

Які засоби художньої виразності можна застосовувати, працюю­чи над документом? Різні. Усе залежить від режисерського задуму. Це може бути музика, шуми, світло, пантоміма тощо. Взагалі — усе те, що допоможе глибше, емоційніше і цілеспрямованіше розкрити зміст подій, а також відношення автора твору до них.