Театралізація вірша

Перед тим, як розпочати роботу з театралізації гірша, необхідно, насамперед, полюбити його, зробити його своїм, близьким і зрозумілим, щоб дуже хотілося читати та перечитувати його рядки, і кожного разу знаходити в них нові барви, художні образи.

Театралізація вірша має декілька етапів. Перший етап — це обов'язковий режисерський дієвий ідейно-тематичний аналіз матеріалу, визначення проблеми, котра хвилює автора, а також теми й ідеї. Обов'язково треба звернути увагу на надзавдання: в ім'я якої мети автор створив цей твір. Треба розібратися, які думки та почуття були в нього, коли він працював над цим віршем.

Коли режисер чітко зрозумів думку твору, ідейно-тематичне спрямування, можна визначати основні події, конфліктну та жанрову ситуацію, працювати над режисерським задумом.

У кожного режисера власний підхід до роботи з театралізації вірша. Розглянемо один із них.

Під час читання твору перед внутрішнім зором режисера, як правило, виникають «зорові» малюнки з цього вірша, сценки, епізоди, художньо-емоційні образи. Це може бути схоже на миготіння кінокадрів на кіноекрані, іноді — в музичному та кольоровому супроводі. Герої твору в уяві режисера немовби оживають. У ці моменти треба не думати про послідовність «кінокадрів», а занотувати уявлене, по можливості, у звуковому й кольоровому оформленні.

Коли всі ці сцени, картини, художні образи «укладуться» у свідомості режисера, можна вибудовувати їх відповідно до сюжетної послідовності подій у творі. Якщо у створеному відеоряді не вистачатиме якихось ланок, їх необхідно домислити на основі аналізу й творчої уяви й добудувати.

В основі ідейно-художньої побудови всього відеоряду твору повинна бути подія, як стрижень, навкруги якого розташується образно-емоційний лад художньо-документального матеріалу.

Коли всі елементи будуть впорядковані відповідно до режисерського задуму, можна приступати до наступного етапу — втілення його на сценічному майданчику.

Варто пам'ятати, що не всі вірші вимагають театралізації, а лише ті, що несуть змістове, ідейно-художнє навантаження й виступають у виставі як самостійні сценічні образи. Окрім віршів, які потребують театралізації, є вірші — «зв'язкові», що служать змістовим містком між епізодами та номерами у сценарії, вірші — «монологи», що використовуються в прологах та епілогах, вірші — «інформатори», котрі вводять глядача в запропоновані обставини, коментують їх.

Жоден театралізований тематичний вечір чи видовище не обійдеться без включення до сценарію тематичної підбірки віршів.

Кожна нова робота над літературним твором — це народження єдино можливого, на даний випадок, режисерського вирішення. Воно неодмінно прийде, коли режисер зуміє відчути громадянську необхідність вірша, гостроту ситуацій, глибину та яскравість характерів, чітко уявить місце дії, відчує атмосферу майбутньої вистави. Так — вистави! Бо втілення вірша — це вже вистава. Вистава в мініатюрі.

Які цілі й завдання ставить перед собою режисер, театралізуючи вірш, тобто роблячи його «зримим»?

По-перше, глядач має можливість синтетичного сприйняття літературного твору. А досягає цього режисер за допомогою застосування сукупності різних художніх засобів виразності багатьох видів мистецтв, шляхом розкриття в художньо-образній формі авторської думки.

По-друге, режисер художніми засобами мистецтва емоційно впливає на глядача, намагаючись викликати в нього ряд складних асоціацій, що наблизять до сприйняття всього художнього образу твору, розширять та узагальнять рамки поданих подій. Вірш, таким чином, буде видовищним. І, нарешті, своєю роботою, своїм твором режисер виховує глядача.

Наприклад, режисер працює над віршем Василя Симоненка «Дід умер». Нагадаємо цей твір:

От і все.

Поховали старезного діда,

Закопали навіки у землю святу.

Він тепер вже не встане

І ранком не піде

Із косою під гору круту.

І не стане мантачкою тишу будити,

Задивлятися в небо, як гаснуть зірки.

Лиш росою по нім буде плакати жито

І пливтимуть над ним непомітно віки.

От і все.

Поховали хорошу людину,

Повернули навіки у лоно землі.

Та невже ж

Помістились в тісну домовину

Всі турботи його,

Всі надії,

Жалі?!

Та невже ж то

Йому все віднині байдуже -

Чи світитиме сонце,

Чи ніч напливе?

Біль у душу мою закрадається вужем,

Відчай груди мої розпанахує, рве.

Я готовий

Повірити в царство небесне,

Бо не хочу,

Щоб в землю ішли без сліда

Безіменні,

Святі,

Незрівнянно чудесні,

Горді діти землі,

Вірні діти труда.

Хай шалені гудуть

Над планетою весни,

Хай трава пнеться вгору

Крізь листя старе...

Я не вірю,

Що дід із могили воскресне,

Але вірю,

Що ні -

Він увесь не умре.

Його думи нехитрі

Додумають внуки,

Із очей ще віки променітимуть в них

Його пристрасть і гнів,

Його радощі й муки,

Що, вмираючи,

Він передав для живих.

Отримавши завдання інсценізувати вірш, режисер довго думав, перебираючи твори різних поетів і, нарешті, зупинився на вірші В. Симоненка «Дід умер». Цей твір увійшов у збірку «Тиша і грім», що побачила світ 1966 р. Скільки років пройшло, а вірш і сьогодні зачіпає за живе. Бо сила поезії в тому, що вона не має визначеності часом. Проходять роки, а вона ніби написана для сьогодення.

«З перших рядків, — говорив майбутній режисер, -у мене перехопило подих. Прості слова немовби навиліт пронизали серце своїм драматизмом. Відчувалося, що автора твору смерть діда глибоко вразила і поставила такі болючі питання, що одразу відповісти на них було дуже важко. Вмерла людина. І що — це все? Невже нічого не залишилося від неї на землі, по якій вона ходила, де працювала, виховувала дітей. Болюче питання!»

«А тепер це питання, — говорив студент, — схвилювало і мене, як людиняк громадянина. І та відповідь, яку дав поет у кінці вірша, мене повністю задовольнила. Тобто ті думки, ті почуття, якими жив на той чг.с поет, стали мені зрозумілими і, коли можна так сказати, — стали моїми почуттями й думками».

Коли вибір твору було затверджено, студент приступив до роботи. Спочатку провів режисерський аналіз. Перший його пункт — ідейно-тематичний аналіз: проблема, тема, ідея, надзавдання. Проблема — питання, яке хвилювало автора, коли він узявся за перо. А хвилювало його — невже зі смертю людини все закінчується, все обривається? І нічого, окрім могили, не лишається?

Тема — нелегке трудове життя діда; про онуків, які «доспівають його пісню».

Ідея — все, що робиш на благо людей, залишається в їхній пам'яті, у подальших вчинках і справах.

Надзавдання — кожен, хто ознайомився з твором, повинен поставити собі запитання: те, що я робив і роблю — чи піде на користь людям? Чи підхоплять мою справу онуки, учні, послідовники?!

Наступний етап у режисерському аналізі літературного твору — це визначення подій, головного конфлікту, жанру та композиційної побудови.

Події:

• «поховали діда»;

• «та невже ж то йому все віднині байдуже?»;

• «ні, він увесь не умре».

Головний конфлікт твору — небажання автора твору миритися з тим, що дід «пішов» і нікому нема до цього діла. Композиційна побудова твору:

• зав'язка — поховали діда;

• розвиток дії — думки, які виникли після поховання діда;

• кульмінація — «його думи нехитрі додумають внуки»;

• фінал зливається з кульмінацією.

Є така особливість у клубній драматургії — кульмінація співпадає з фіналом. Ось і в цьому випадку, на думку студента, кульмінація співпала з фіналом.

Жанр твору. Пригадаймо, що жанр визначається за розвитком головного конфлікту, за діалогами, а також подіями, що відбуваються за сюжетом. Інколи на жанр вказує — назва твору. Режисер визначив жанр як драму.

І останній пункт, який входить до режисерського аналізу твору, — характеристика дійових осіб.

У роботі над задумом режисерові стало в нагоді те, що він сам із села. І вся сільська праця й умови, у яких проходило життя героя вірша, студенту були добре знайомі не з книг, кінофільмів або розповідей друзів, а з власного досвіду.

Режисер вирішив, що основними засобами виразності при втіленні твору на сцені будуть слайди з життя діда, музика драматичного звучання (невеличкий сільський оркестр, який часто грає і на похоронах, і на весіллі), а також головні герої: односельчанин, в якого після похорон діда з'явилися ці думки, та онуки діда.

Для того, щоб чіткіше вимальовувалась ідея твору, режисер увів онуків, які ходять за дідом, один із них із зошитом, куди записує все цікаве і потрібне.

У кінці йде декілька слайдів: поле достиглої пшениці, онуки серед поля, один із них гортає зошит... А потім батько з синами, онуками діда, беруть коси і йдуть косити хліб. На що односелець у кінці вистави скаже: «Ні! Він увесь не умре. Його думи нехитрі додумають внуки».

Наведений приклад — це одне з багатьох можливих вирішень. Головне, щоб думка, закладена автором в літературному творі, знайшла своє пряме відображення і в режисерському задумі, і в його втіленні на сцені.

Наступний етап у роботі — це втілення режисерського задуму.

Весь творчий процес щодо втілення даного літературного твору проходив тим же шляхом, як і в роботі над будь-якою п'єсою: спочат­ку був «застольний період», де режисер зі творчою групою аналізував літературний твір; потім — ознайомлення постановчої групи та вико­навців з режисерським задумом, після того — робота на сценічному майданчику, де задум вирішувався в просторі й часі тощо.

Аналізуючи сучасну режисерську практику в роботі над малими літературними творами, а, значить, і роботу з театралізації вірша, можна виділити такі практичні спрямування. Наприклад, робота режисера над віршем як над театральним монологом, де виконавець чи група виконавців від особи автора ведуть розповідь про події, авторські роздуми тощо. У цьому випадку важливе значення має саме літературне слово автора, його ідейно-тематична спрямованість, підтекст, логіка, тобто через режисерсько-виконавче сприйняття літературного твору — до розкриття головної авторської думки. У цьому напрямі роботи головне місце належить дійовим особам твору та їх виконавцям, які несуть авторське слово, його думку для глядача. А фонова (допоміжна) група за допомогою художніх засобів виразності допомагає в розкритті цієї головної авторської думки, розширює та доповнює її.

Наприклад, вірш «Рудий», режисерська робота студента Володимира Р. (автор твору невідомий). Твір має чіткий літературний сюжет із послідовними й конкретними подіями, дійовими особами, виразним головним конфліктом і композиційною побудовою. Написаний як віршована п'єса в мініатюрі, тобто авторський текст поданий через діалоги.

Зміст: після випускного шкільного вечора Володимир на прізвисько «Рудий» (так його називали товариші за руде волосся) вирішив навчатися на «клоуна», але почалася Велика Вітчизняна війна. Володимир прийшов у військкомат, але там йому відмовили. Він, як і його товариші, не зміг лишитися осторонь цих подій, і після біганини й пошуків опинився в партизанському загоні. Почалися нелегкі партизанські будні. Аж раптом командування загону дізнається, що на тимчасово окупованій території німці для себе й для населення містечка вирішили відкрити цирк. Після деяких коливань та роздумів Володимир потрапляє до цього цирку. На арені він не витримав і «викинув» такий номер про «новий порядок», що одразу опинився за ґратами. Потім — суд і розстріл. Дивом урятувався, але довелося ампутувати ноги. Закінчилася війна. Перед Володимиром постала проблема: як жити далі? Сила волі, жадоба до активного життя митця були сильніші за драматичні обставини. Він почав тренуватися і через деякий час повернувся до улюбленої професії на протезах, знову працював клоуном.

Проаналізувавши літературний твір, режисер основну увагу вирішив приділити головним героям та подіям, які відбувалися навколо них. Визначивши головну авторську думку, основну мету і завдання дійових осіб, їхню наскрізну дію, режисер повів їх через усі події, зіткнення й боротьбу до головної авторської думки, до надзавдання.

У роботі над цим твором режисер пішов шляхом роботи над ві­ршем як над міні-п'єсою, в основі якої лежить діалог. Тут були чітко визначений сюжет, конфліктна ситуація, зрозумілі кінцеві цілі та завдання дійових осіб, тому головну авторську думку, її ідейно-тематичну спрямованість несли основні дійові особи, а фонова група (за режисерським задумом, це були однокласники Володимира, які перевтілювалися по ходу дії на німців, партизан, мешканців невеличкого міста, і знову на товаришів Володимира) допомагала розкриттю головної думки.

Інше спрямування в роботі над віршем — асоціативно-образний підхід. Режисер шукає еквівалент художньо-образного вирішення авторського літературного тексту. Трапляється це тоді, коли художній твір не має чіткої форми театрального діалогу, у ньому є філософські, авторські узагальнення, роздуми про сьогодення і майбутнє тощо.

Наприклад, вірш «Атомна зима», режисерська робота студента Ігоря К. Зміст твору: все, що колись було для людини зрозумілим і дорогим, мало морально-етичні людські цінності, раптом пропало, перетворилося на холодну, застиглу, порожню атомну зиму. Як жити далі? Як дивитися в очі майбутньому?

У цьому прикладі режисер пішов шляхом розкриття суті літературного твору через пошук його художньо-образного вирішення. Він шукав художньо-асоціативний еквівалент з метафорами, символами, за допомогою яких можна було б передати авторську тривогу, біль і надію. Так поступово в режисерському задумі з'явився образ — символ бога війни Марса, який затято бив у барабан і закликав усіх людей на війну; поруч із ним витанцьовувала його подруга-Смерть, яка розривала обійми закоханих, перетворювала все живе на мертве. З'явився в режисерському задумі й образ Автора, котрий ходив серед руїн розбитих сердець закоханих і дзенькав своїм дзвіночком, зупинявся і вдивлявся в зал, де сидів глядач, і немовби запитував у нього: «Тобі все зрозуміло?! Наступним можеш бути ти. Не сиди, а дій!»

На ці символічні образи та дії режисер поклав слова вірша. Глядач бачив, що стоїть за словами, що на нього чекає.

Третій шлях — це шлях, що поєднує перший і другий варіанти.

Для впливу на глядача режисер використовує різні засоби художньої виразності, такі, як музика, пластика, хореографія, світло тощо. Вони допоможуть побачити й почути твір, зрозуміти й відчути всю його глибину, режисерське надзавдання вистави, розкрити й узагальнити філософські поняття авторських думок та подій. З цією метою можна використовувати й різні технічні та шумові засоби, які допоможуть глядачам перенестися у визначене автором місце дії і повернутися назад, відчути його колорит, атмосферу сцен, епізодів.

Декілька порад режисерам-початківцям. Вірш для театралізації на перших етапах навчання необхідно вибирати із сюжетом, бо твір, побудований на одних емоційних сприйняттях і особистих враженнях автора, дуже важко піддається театралізації. Коли працюєте над окремим віршем — це один підхід у роботі; коли підбираєте літературний твір (вірш), що входить до сюжетної лінії певного сценарію, бажано, щоб він працював на головну думку всього запланованого заходу. А головним критерієм відбору повинні бути:

• ідейно-тематичне спрямування;

• художня цінність;

• сюжет;

• емоційне сприйняття;

• можливість пластичного вирішення матеріалу на сцені.

Щодо форми виконання, як краще читати вірш: одному чи групою? Вважаємо, що говорити про жорсткі рамки, про якусь застиглу, не динамічну форму неправильно. Усе залежить від задуму режисера, від його трактування художнього твору. Наприклад, текст можна розбити по ролях, можна створити групу виконавців, котрі діятимуть на фоні ведучого, або вести розповідь від автора тощо.

І наостанок декілька слів про ілюстрацію. Застосовують у багатьох видах мистецтва, таких, наприклад, як живопис, книжкова графіка тощо. Велика Радянська енциклопедія пише: «Зображення, котре супроводжує і доповнює текст (малюнки, графіка, фотознімки, репродукції, карти, схеми тощо), є ілюстрацією». Уникати її не слід, особливо на перших етапах у роботі з театралізації вірша. Режисерові тільки треба звернути увагу на те, що ілюструвати текст необхідно не «напряму», не «в лоб», — що бачу, те й показую. Ілюстрацію треба розуміти й використовувати тільки як просте художнє оформлення літературного тексту за допомогою різних художньо-видовищних засобів виразності.