Театралізація видовищних заходів

Масові свята та видовища в усі часи тяжіли до яскравості, барвистості, інакомовності, тобто до театралізації.

Людина завжди прикрашала свій побут і працю, свята та обряди піснями, танцями й іншими художньо-емоційними видами мистецтва. Характерною рисою святковості було широке застосування різноманітних засобів театралізації, завдяки чому масове свято чи видовище часто перетворювалося на монументальну театралізовану виставу.

«Вираз «театральність» не став ані науковим терміном, ані самостійною естетичною категорією. Це слово найчастіше вживається в оціночній якості, як своєрідний епітет. У той же час протягом останніх десятиліть «театральним» часто називають усе те, що варте похвали і відповідає природі сценічного мистецтва, а також масштабність, свого роду «яскравість» художнього узагальнення».

Починаючи з революційних масових інсценізацій 1920-30-х років, коли в народі були дуже популярними масові заходи на різні політичні теми, і до сьогоднішніх днів масові свята та видовища все більше збагачуються яскравими барвами театралізованої мови. Після революції старі театральні форми відійшли на другий план.

«Для нових слів потрібен новий пафос, форма, — так говорив видатний режисер В. Е. Мейерхольд. — Ми прагнемо вийти з тісної коробки сцени на вулицю, відірватися від замкнутого театру. Геть смуток! Театральне мистецтво зіллється з масовою дією, але вже без рамок і не по «ранжиру». Театр життя буде здійснено».

«Театральні начала жили й живуть повним життям не тільки в епохи масових звершень — у час буремних революційних перетворень чи воєнних зіткнень — але також і в періоди сталі й стабільні. Збори, мітинги, судові розгляди, публічні пропагандистські виступи, масові свята, спортивні змагання незмінно відмічені театральністю форм людської душі».

Що ж таке театралізувати матеріал? Корінь цього слова — театр. А це яскравість, святковість, емоційність, інакомовність, образність — тобто все те, що притаманне виставі й масовому театралізованому видовищу. Театралізація — це метод художнього осмислення реальних подій та організація дії глядачів; це оформлення змісту заходу, його ідеї й теми в художньо-образні дії.

Отже, театралізувати твір — це, насамперед, привести сценарій до художньо-образної форми через систему зображальних, інакомов-них і виражальних художньо-емоційних засобів, тобто організувати документально-художній матеріал за законами театрального мистецтва.

Театралізація є художнім моделюванням особливо важливих моментів дійсності, і для цього використовуються всі засоби художньо-емоційної виразності. «При цьому не треба забувати, що театр диктує дві головні вимоги: організацію сценічної дії (зорове розкриття драматургічного конфлікту) і створення художнього образу вистави. Ось чому основа театру — п'єса, а основа театралізації — сценарій».

Тут необхідно зазначити, що сьогодні немає єдиного загального розуміння сутності театралізації. Ще не досліджували і на практиці не перевіряли межі й принципи її використання, її необхідність і можливості. Однак на основі існуючих на сьогоднішній день теоретико-практичних розробок можна говорити про те, що «театралізація може бути застосована не завжди, не в будь-яких, а тільки в особливих умовах, що висвітлюють і співвідносять ті чи інші події, які відзначає громада і до яких причетна конкретна аудиторія, як зі створеним образом цієї події, так і з її художньою інтерпретацією».

Що дає глядачу театралізація?

Перш за все, вона дає можливість «бачити» і «чути» літературний матеріал, можливість художньо-емоційного й асоціативного сприйняття подій, що відбуваються на сценічному майданчику, своєю художньо-емоційною образністю впливає на глядача, визначає його настрій, робить соціально активним.

Що є основою театралізації?

Вважаємо, основою театралізації, її стрижнем є подія чи ряд подій, які відбувалися протягом певного часу. Подія дає сценаристу змогу сконцентрувати навколо неї документально-художній матеріал, а режисеру — цей матеріал художньо-емоційно оформити. Проте в усіх випадках основною вимогою до театралізації є не переповідати літературний матеріал, а зобразити його на сценічному майданчику, втілити ті чи інші події в русі, мізансцені, у дії, у художніх образах.

Наприклад: 1994 р., місто Ліллехаммер, Норвегія, Відкриття XXVII Зимових Олімпійських ігор.

Здавна на землі повелося, що під час Олімпійських ігор припинялися будь-які воєнні дії. Господарі Олімпіади вирішили ще раз нагадати про це людям за допомогою театралізованого видовища. Після офіційної церемонії відкриття Олімпіади почалася театралізована частина свята. На зимовий стадіон звідусіль: з гір, з лісу, з-під снігу збігаються духи — злі й добрі (тролі). Вони поводяться обережно, бо не знають, як пройде їхня зустріч, зуміють вони домовитися один з одним чи ні. Починаються ритуальні виступи з обох сторін, і глядачі через рухи тролів, мізансцени розуміють, що вони домовилися про перемир'я на час зимових Олімпійських ігор. Потім тролі вирішують разом зробити велике яйце, як символ життя на землі, і подарувати його людям. Яйце починає «виростати» з-під снігу, росте і робиться великою білою кулькою. І раптом перетворюється на великий глобус з морями й материками. Глобус розколюється на дві рівні частини, і з нього вилітають білі голуби. Цей символ миру тролі дарують людям усієї планети і танцюють заключний загальний танок миру.

Ось приклад, коли краще один раз побачити, ніж десять разів почути. Через художньо-емоційну образність думка стає предметною й зримою, вона запам'ятовується надовго. «Таким чином, сутністю мистецтва є образність, яка створює неповторну мову. Розвинути театралізацію як художню методику — значить поставити питання образного вирішення сценарно-режисерського задуму. Досвід показує, що специфіка образності театралізації в тому, що вона визначається конкретною подією, з якою пов 'язана, входить у неї своїм корінням і являє собою художнє осмислення, узагальнення реального факту, який дає активізуючий вплив на масу саме силою художнього узагальнення реальності».

Тому організація й розвиток видовищно-театралізованих захо­дів вимагає від мистецтва створення своєрідного «театру життя», де об'єктом сценарно-режисерської розробки, тобто театралізації, є реальні події, видатні дати тощо.

Починаючи роботу з театралізації драматургічного твору, необхідно пам'ятати, що вона потребує, насамперед, досконалої, поглибленої та скрупульозної сценарної розробки, а вже потім, на основі режисерського задуму, — суворого відбору художніх засобів виразності, що забезпечать образно-емоційне вирішення літературного матеріалу. Але «художнє оформлення реальної дійсності в масовому клубному заході повинно розумітися значно глибше, ніж просто внесення в нього засобів виразності... Сценарно-режисерське вирішення висловлює в ньому, яку цілому, так і в будь-якій його частині, авторське відношення до події і до дійсності, наближає його до особливого виду агітаційно-публіцистичного мистецтва».

Режисер працює над сценарієм видовищно-театралізованого заходу, над його ідейно-художнім та емоційно-образним вирі­шенням. Нагадаємо, що висловити зміст літературного сценарію засобами, притаманними театральному мистецтву, — це і є, загалом, театралізувати матеріал, тобто розповісти про нього яскравою образною мовою театру, мовою художньо-емоційної образності. А розповісти про це режисер може тільки за допомогою простору й часу, зорових і тональних художньо-емоційних образів.

Теоретики та практики масових театралізованих свят та видовищ на сьогоднішній день розрізняють два основних напрямки театралізації: сценарну і режисерську. На сценарній театралізації зупинятися не будемо. Що ж таке режисерська театралізація?

«Режисерська театралізація — це творчий спосіб приведення сценарію до художньо-образної форми видовища через систему зображальних, виражальних та інакомовних засобів».

Деякий досвід режисерської теоретично-практичної роботи дав змогу на сьогоднішній день виокремити три види режисерської театралізації:

1. Компільований чи комбінований вид — режисер переглядає й відбирає художні номери різних видів мистецтв, але вже з готовими і випробуваними художньо-емоційними образами; номери, раніше втілені в інших видовищно-театралізованих заходах, у даній виставі поєднуються новим наскрізним режисерським художньо-образним прийомом. Відбір готових художніх образів у номерах різних видів мистецтв проводиться відповідно до теми і проблеми, яку режисер вирішує в сценарії.

На практиці цей вид театралізації найчастіше використовується в театралізованих концертах. «У використанні першого виду театралізації режисеру необхідно пам'ятати головний закон — закон художньої доцільності, який потребує виправданої появи номера, його жанрової відповідності темі, самобутності».

2. Оригінальний вид (можна ще сказати — авторський, особистий) — режисер, відповідно до свого задуму, створює нові оригінальні художні номери та сцени з новими художньо-емоційними образами. Такий вид театралізації найчастіше використовується в роботі з інсценізації малих літературних форм, таких як пісні, вірші, байки, документи тощо.

«Театралізація оригінального виду — це найскладніша форма створення сценарію і видовища, котра потребує не тільки організаторських навичок та пошуку наскрізного ходу для готових матеріалів, а і професійної майстерності в інсценуванні документального матеріалу, режисерського вміння створити новий номер згідно зі сценарним задумом, органічно поєднати в епізоді документ і художній матеріал. Створення цього виду театралізації потребує багато репетиційного часу».

3. Змішаний вид — це використання режисером у своїй роботі но­мерів першого й другого видів театралізації. Міра їх загальної присутності в театралізованих заходах завжди залежить тільки від режисерського задуму.

«Збагачуючи масове свято образністю, театралізація допомагає виникненню в кожного його учасника асоціацій, близьких до його особистих життєвих вражень, досвіду, світосприймання, і тим самим активізує, викликає потребу до дії».

На практиці цей вид театралізації найчастіше використовується при роботі режисера над театралізованими видовищами, театралізованими виставами та іншими формами.

Декілька слів про засоби театралізації.

Це, насамперед, художні засоби мистецтва: художнє слово, котре несе основне суттєве навантаження. Особливу увагу треба звернути на поетичне слово: емоційне, метафоричне й художньо-образне.

Музика — дуже сильний засіб ідейно-емоційного впливу на глядача — допомагає розкриттю життєвої правди вистави, доповнює те, що інколи неможливо висловити словами, розкриває почуття, мрії героїв, допомагає зрозуміти їхні характери.

Велику увагу музичному оформленню своїх вистав приділяли такі режисери, як В. Е. Меєрхольд і Л. Курбас. Для створення музики для вистав вони запрошували видатних композиторів того часу.

Пантоміма та хореографія також мають художньо-емоційний вплив на глядача; це синтез музики та виражальних можливостей тіла.

До засобів театралізації належать кінофрагменти, театральні сцени, а також малі форми, такі як зрима пісня, вірш, документ, байка.

Робота над театралізацією будь-якого твору вимагає від режисера неабиякого організаторського досвіду, уміння фахівця і художнього смаку. Уміння фахівця — це здатність проникнути в сутність літературного матеріалу, а художній смак — у його творчо-художню організацію й доцільність. Важливо, щоб праця режисера не викликала у глядача незадоволення. Наприклад: відбувалося свято однієї з вулиць в місті Києві. Режисер цього свята вирішив театралізувати те місце в сценарії, де солдати Радянської армії форсують Дніпро. І що ж побачив глядач? З одного боку вулиці, на очах у публіки, під'їхала машина, з якої скинули гумові човни, потім накачали їх, посадили, під сміх глядачів, у них солдат. Інші військові підняли на великих дерев'яних жердинах ці човни і почали переходити вулицю, тобто «перепливати» через Дніпро, інакше кажучи — через вулицю. Їм під ноги кидали димові шашки й стріляли вгору. Так режисер створював бій! Човни «форсували» вулицю. Потім солдати вискочили з них на землю, постріляли в різні боки, випустили повітря з човнів, покидали їх на машини і поїхали. І все це на очах у публіки! Що можна сказати про таку театралізацію? Окрім почуття незручності й прикрості за «колег», за їхнє невміння працювати, за непрофесіоналізм, — нічого. І вони отримали нагороду глядача — гомеричний сміх! Треба підкреслити, що тільки осмислення всього накопиченого досвіду роботи режисерів з театралізації як великих, так і малих форм, поряд із серйозним теоретичним аналізом, допоможе зробити театралізацію одним із найважливіших творчих методів при організації та проведенні масових театралізованих заходів.