Монтаж як форма організації матеріалу

Основи теорії та практики монтажу як форми організації матеріалу завжди привертали увагу видатних теоретиків та практиків кіно, театру, естради і масових театралізованих заходів. Вони добре розуміли, що монтаж — це не тільки «склеювання» кадрів у кіно, номерів на естраді тощо, а й набагато складніше явище в мистецтві.

«Монтаж, — писав М. Ромм, — це не тільки вміння чисто формально та вишукано склеїти кадри. Монтаж — це думка художника, його ідея, бачення світу, відображене в підбірці та співставленні шматків кінематографічної дії, покликаної відобразити на екрані реальне життя».

Інший видатний режисер та педагог С. Герасимов писав про мон­таж так: «...монтаж — це образ; монтаж — це думка; це не тільки форма викладення, не тільки пошук такої форми — це безпосереднє існування й пряме викладення художньої ідеї кінорежисера. Монтаж має зміст; монтажне бачення — предметне».

«У 1920-ті роки в молодому радянському мистецтві виникло нове поняття — «монтаж». Саме слово «монтаж» також було новим визначенням, яке прийшло в мистецтво з сучасної техніки». І далі: «Першим вісником сучасної монтажної структури в театрі стала «Містерія буфф», яка визначила новий шлях створення сучасної театральної дії — монтажної. У даному випадку йдеться про художню цілісність, народжену великою кількістю різнорідних елементів, які були міцно поєднані монтажною структурою».

У цій незвичайній п'єсі В. В. Маяковський поєднав різні види мистецтва: балаганні трюки, сучасний йому життєвий матеріал агіт-вистав, філософські узагальнення та інше. Зібрані під одним «дахом» п'єси, вони породили нові грані нового мистецтва.

До подібного монтажного вирішення наближається за своєю структурною побудовою мистецтво театралізованих масових видовищ: тут теж під одним «дахом» сценарію зібрані номери різних видів мистецтв, підпорядковані єдиній режисерській меті. «Природно, що кожна епоха по-своєму опановувала проблеми монтажного поєднання в різних видах мистецтв. У двадцяті роки XX століття шлях монтажної методики вишукувався на різних етапах у взаємозв'язку законів розчленування, поєднання, зчіплювання, суміщення. Так освоювався новий метод, який отримав глибинну значимість завдяки логічно виправданому співставленню різномовного та різноманітного. Мистецтво, побудоване за методом монтажу, правильно і точно віддзеркалювало життя. Протилежні явища, різко і раптово зіставлені, давали новий зміст».

Значний інтерес для кожного, хто займається мистецтвом масових театралізованих свят та видовищ, становлять роботи видатного актора й режисера В. Яхонтова, котрий приділяв увагу монтажу як формі організації матеріалу й особливо монтажу на стику документу та художнього матеріалу. У своїх роботах він також обґрунтовував та широко використовував принцип контрастної побудови. Він говорив: «Саме різкі грані, різкі ритмічні відмінності приводять до багатства барв та поєднують їх у новий єдиний твір, де грані кожного елементу сяють, несуть свій емоційний настрій, працюють на спільне завдання».

Можна сказати, що суть та зміст монтажу — не у формальних прийомах «склеювання» та поєднання кадрів, епізодів, номерів, а в розкритті ідейно-художнього змісту твору, його авторської концепції.

Треба пам'ятати, що монтаж починається не під час «склеювання» шматків плівки чи з'єднання театралізованих номерів та епізо­дів на сценічному майданчику, а набагато раніше — під час розробки режисерського задуму. Починається у свідомості режисера і триває в період роботи над сценарієм, а перевіряється в процесі численних репетицій. Таким чином, термін «монтаж», який спершу означав тільки «склеювання-збирання» різних деталей та частин сценарію в єдине ціле, нині знайшов новий художньо-естетичний зміст. «У наш час термін «монтаж» використовується у двох значеннях. Перше значення — це технічний творчий процес обробки, відбору та поєднання відзнятого матеріалу. Друге значення — монтажно-образна структура, система взаємодії кадрів у фільмі, котра є його естетичною особливістю».

У роботі над монтажем режисеру треба знати деякі фактори впливу на монтажну побудову, що й визначають його сутність. По-перше, це — ритм. Монтаж починається з визначення правильного розміру в часі всіх елементів вистави. Ритм номерів, епізодів та всього заходу вимірюється постійним задоволенням глядача у змінах думки, рухливості сюжету та розвитку характерів дійових осіб. Ця необхідність і визначає впливовість кожного номеру та епізоду. Нагадаємо, ритм — це періодичні чергування напруги та послаблення, прискорення та гальмування.

Другим фактором монтажу є стиль. Стиль залежить від індивідуальності художника, а також від ідейно-творчих завдань, що стоять перед митцем. За своєю природою стиль може бути драматичним, ліричним, епічним, романтичним тощо. В О. П. Довженка, наприклад, був романтичний стиль, а у В. Пудовкіна — спокійний життєво-достовірний.

Свій вплив на монтаж справляє й жанр твору. Наприклад, комедійну ситуацію будує монтаж миттєвий, стрімкий, який складається з коротких монтажних фраз, має бути чітким та точним у показі. Драма ж потребує повільного показу життя, тому монтаж не буде таким стрімким, як у комедії чи детективі. Треба пам'ятати, що кожний жанр має свої закони, котрі й визначають відповідні ритмічні побудови як епізоду, так і всієї вистави загалом.

Наприклад, у театралізованому масовому видовищі, присвяченому 80-річчю Київського річкового училища, стиль усієї вистави був неспішний та широкий, ніби сам Дніпро. Тому й монтажні переходи від одного номера до іншого були плавні, ніби повільна течія Дніпра.

Повільно розсувалася завіса, і глядач бачив палубу корабля, що потрапив у туман. Моряки неквапливо робили свою нелегку справу. Для того, щоб підтримати товаришів, капітан заспівував пісню, котру потім підхоплювала вся команда. З цих повільних професійних рухів та дій команда переходила до плавного танка «Яблучко»...

Монтаж має дві сторони: по-перше, виступає як з'єднання номе­рів, епізодів, окремих частин в єдине ціле — це зовнішній, зоровий бік монтажу; по-друге, виступає як поєднання внутрішньої наскрізної лінії дійових осіб чи груп.

Монтаж масових театралізованих видовищ та свят оперує як умовними, так і справжніми часом і простором і цим відрізняється від монтажу інших видовищних мистецтв.

Одиницею монтажу в масових театралізованих видовищах є но­мер. Номери складаються в монтажні фрази, які, у свою чергу, складаються в епізоди. Декілька монтажних епізодів складаються в блок, який є великою ритмічною частиною сценарію.

Якими формами монтажу користується сучасна режисура? їх багато, перераховувати всі немає сенсу. Розтягнемо тільки найпоширеніші на сьогодні: послідовний, паралельний, контрастний, одночасний та ремінісцентний монтаж.

Послідовний монтаж будується в хронологічному порядку, послідовно, в історичному розвитку та логічно-поступовому напрямку. Наприклад, такий монтаж був застосований у театралізованій виставі, присвяченій 80-річчю Київського річкового училища, де одна подія логічно виникала з попередньої — і так до фіналу. Усе життя училища було показане послідовно від дня його заснування й до сьогодення.

Паралельний монтаж — чергування, на перший погляд, ніби не пов'язаних між собою фрагментів, чергування подій, котрі переплітаються, перекривають одна одну до нового сюжетного та логічного завершення, надаючи фрагментові нового звучання й осмислення. Наприклад, в одній театралізованій виставі показали епізод повалення тоталітарної системи, наступним фрагментом був кінокадр: весна, квітнуть сади, поле вкривається різнобарвними квітами. На перший погляд, різні фрагменти, проте, йдучи один за одним, вони доповнюють події та зміст, надають думці іншої, глибшої ідейно-художньої спрямованості.

Таким чином, паралельний монтаж — це такий художній прийом, коли повсякденне життя і події показані в поліфонічному звучанні та осмисленні, коли в глядача враження виникає не з літературного сценарію, тобто слова, а зі співставлення розрізнених кадрів, номе­рів, що в поєднанні і надають думці нового, незвичайного, а інколи і неочікуваного осмислення і розкривають авторську позицію щодо зображень подій.

Контрастний монтаж. Цей термін має французьке походження. Це — різко виражена протилежність у психології, у сприйнятті явищ чи об'єктів. На фоні одного явища інше виступає гостріше. Так, наприклад, чорний колір поруч із білим виглядає ще чорнішим тощо. В основу цього художнього прийому покладено чергування епізодів та номерів відповідно до їхнього настрою та характеру. Тобто темне чергується зі світлим, веселе із сумним, драматичне з комедійним.

Одночасний монтаж. Він найчастіше використовується в театралізованих кіноконцертах або концертах, де є одночасна дія на сценічному майданчику в поєднанні з кінокадрами на екрані. Наприклад, на сцені іде пантомімічна картина «косарі», а на кіноекрані показуються фрагменти хлібного поля. Цей монтаж дає змогу розширити рамки всього епізоду, вийти на узагальнення думки.

Ремінісцентність, чи монтаж із деформацією часу — це художній прийом, де використовуються спогади людей, повернення в минуле. Це, як правило, численні ретроспективи, перенос дії в минуле чи майбутнє, зіставлення прожитого часу з сьогоденням. Усе це поглиблює твір, підсилює драматичний конфлікт, надає дії напруги, загострює розповідь.

Монтажне мислення режисера полягає в умінні розкласти оточуючий світ на складові елементи з тим, щоб потім з'єднати його знову, але так, як він сам його бачить, розуміє та сприймає. І як підсумок — це виникнення нового світу художніх образів.

Тепер можна зробити деякі висновки, а саме:

Монтаж — засіб художньої виразності.

Ритм, стиль, жанр є обов'язковими елементами монтажу.

Монтаж, як правило, залежить від індивідуальності художника, його світогляду.

Монтаж — категорія естетична.

Отже, монтаж як форма організації матеріалу необхідний режисеру в його роботі над видовищно-театралізованим заходом. Це образ мислення режисера, його мова, якою він повинен володіти досконало.