Ознаки жанру

Режисер тримає в руках сценарій. Які ознаки допоможуть йому розпізнати жанр?

По-перше, треба звернути увагу на головний конфлікт, на його розвиток у ситуаціях і подіях та на їхнє вирішення.

По-друге, взяти до уваги характер переживань головних героїв та інших дійових осіб, їхні стосунки, мову, як відбувається між ними спілкування, в якій формі.

По-третє, вдуматися в назву п'єси чи сценарію, уважно прочитати авторські ремарки.

Правильне визначення жанру допоможе режисеру створити в масовому театралізованому святі єдиний чіткий художньо-образний лад. Художні засоби виразності підкажуть йому, яке сценічне оформлення повинна мати вистава, які необхідні пісні, танці, як мають спілкуватися дійові особи.

Наприклад, свято «День Києва». Опоненти скажуть, що в самому понятті «свято» вже закладено вирішення цієї театралізованої вистави. «Свято» — це радість, веселощі тощо. Усе правильно, але ж є свято, наприклад, «1 квітня», де теж радість спілкування, веселість у настрої тощо, але «ключі» до відкриття цього «замка», тобто сценарію — різні, а значить і різні засоби художньої виразності, різний кут зору авторів на дійсність. Можна ще додати, що є «свято», як у пісні співається, «зі сльозами на очах» — але теж свято!

Жанрові різновиди

Їх багато. Усі вони мають свої ознаки й характеристики. Трагедія, наприклад, може бути й «оптимістичною», комедія — комедією положень, характерів тощо, драма — побутова, сімейна тощо; вони мають ознаки й інших жанрів: наприклад, лірична комедія, трагікомедія тощо. «Яким би не був жанр п'єси чи сценарію, простим чи складним, режисер зобов'язаний реалізувати у виставі всі його жанрові особливості. А для цього він повинен глибоко й щиро пережити всі відношення, всі почуття автора до предмета зображання: його любов і ненависть, його біль і зневагу, його захоплення і ніжність, його гнів і обурення, його глузування і смуток».

Висновок: поняття «жанр» існує не тільки для «великої драматургії» — театру, кіно, телебачення — а й для драматургії масових театралізованих заходів.

Сценаристу жанр допоможе відібрати необхідний художньо-документальний матеріал, режисерові підкаже, яким «ключем» відімкнути «замок» (сценарій), а для виконавців віднайде властиву цьому жанру «мову».

Зупинімося на деяких основних видкх жанру, а саме: трагедії, комедії, драмі.

Кожному жанру відповідає певна/сукупність принципів. Так, трагедії влас яві такі принципи:

1) «потрясіння»;

2) прагнення до монументальності;

3) тяжіння до уповільненого темпоритму;

4) у музиці — побудова музичного плану вистави на основі лейтмотивів.

Можна ще додати обмеженість та скульптурність пластичного малюнка, використання пантоміми, підкреслення музикою ідеї твору тощо.

Для комедії характерні:

1) «жартівливість», «висміювання»;

2) необмеженість кольорів;

3) у музиці — побудова музичного плану на основі окремих завершених номерів, підкреслення музикою характерів дійових осіб.

А також: тяжіння до швидкого темпоритму, відсутність «четвертої стіни», використання комедійних підтанцьовок тощо.

Драмі відповідають такі принципи:

1) «співчуття»;

2) тяжіння від дрібного масштабу до монументальності;

3) у музиці — мішана побудова музичного плану, а також розкриття внутрішнього життя дійових осіб, використання шумів, побутових танців тощо.

«Жанр вистави створюється на основі жанру драматичного твору, однак режисер може робити уточнення, більш чітку жанрову конкретизацію при постановці; в окремих випадках навіть піти на переосмислення літературного жанру, тобто свідомо обрати нову сукупність принципів сценічного втілення».

«Театр має право вибирати будь-який жанр, який йому здається важливим і суттєвим. Лозунгом театральної політики повинна бути жанрова різнобарвність, бо в понятті жанру схрещуються тенденції соціальні, політичні, філософські, естетичні, поетичні. Жанр — одна з центральних категорій мистецтва, у ньому на сцені театру втілено відношення людини до дійсності».