Композиційна побудова масового театралізованого видовища

Поняття «композиція» — від латинського «composition», тобто «складати, будувати». Термін, запозичений з теорії живопису, з'явився в теорії драми десь у середині XIX ст. З часом він зазнав незначних, але суттєвих перетворень та поглиблень, зумовлених фаховою необхідністю та сучасним розумінням театральної драматургії.

У масових театралізованих видовищах композиційна побудова це, якщо можна так сказати, «креслення будинку» на папері, інженерна споруда, проект з усіма «будівельними» блоками й деталями, кожна з яких має своє місце й своє особливе призначення. Неможливо починати працювати над сценарієм, не розуміючи, яка конструкція чи «інженерна» думка буде в нього закладена.

Театральна вистава, як і масове театралізоване дійство, є єдиним цілим, що складається з окремих логічно пов'язаних між собою частин та епізодів. Співвідношення цих частин та епізодів, їхнє розташування по відношенню до цілого і є композицією вистави.

Вибудовуючи композицію, режисер, насамперед, втілює свій задум, а глядач через композиційну побудову має змогу сприйняти все те, що відбувається на сценічному майданчику, слідкувати за розвитком подій.

Композиція вистави будується на основі композиції драматичного твору (сценарію), проте може бути зміненою відповідно до режисерського задуму для поглиблення ідейного спрямування (наприклад, уведення прологу, епілогу, перекомпоновка окремих складових частин тощо).

Режисер, змінюючи структуру драматичного твору, має пам'ятати про основні принципи утворення композиції: повторюваність, контрастність, видозміну, розробку дії, подій, характерів, сюжетних ліній.

Для створення сценічної композиції режисер повинен визначити основні сценічні події майбутньої вистави та розподілити драматичний твір на так звані режисерські епізоди.

«Композиція визначає внутрішню структуру твору, логіку доказів закладеної в неї ідеї, що дуже важливо для режисера масового видовища. Композиція — це організація дії, отже, і відповідне розташування матеріалу. Якщо сюжет народжує дію, то композиція визначає її логіку, темп, ритм, тобто вносить у дію чітку організацію, дисциплінує її».

Чи можна говорити про якісь закони композиції? Хіба літературні твори будуються за якимись приписами, за встановленими правилами? Відповідаючи на це запитання, О. Толстой у своїй доповіді «Про драматургію» писав: «В архітектоніці є канони і є закони — цього не треба плутати. Канони — мир їхньому прахові. Закони архітектоніки, так само як закони архітектури, виходять із глибокого вивчення матеріалу і завдань будівництва.

Побудова п'єси — архітектоніка — визначається тим, що глядач за дві з половиною години повинен сприйняти закінчені історії групи персонажів. Звідси закон: у п'єсі — нічого випадкового».

Це розуміли такі видатні режисери, як К. Станіславський, А. Таіров, Е. Вахтангов, Л. Курбас, В. Мейєрхольд та інші, котрі завжди серйозну увагу приділяли композиційній побудові своїх вистав. При цьому В. Мейєрхольд чітко й твердо поставив вимоги до структури вистави з позицій сприйняття її глядачами. Він казав: «П'єса повинна зважати на здібності глядача до сприйняття. Коли всі акти п'єси написані з виключною силою, провал вистави забезпечений: глядач такого навантаження не витримає.

П'єса стоїть на трьох точках опори:

Початок. Він повинен бути захоплюючим, принадним, має обіцяти.

Середина. Одна з картин цієї частини повинна бути надзвичайною за силою, нехай б'є по нервах, боятися цього не треба.

Фінал. Тут потрібен ефект. Але не потрібна напруга.

Між цими точками вся протоплазма драми може бути дещо розріджена. Взагалі, нічого не треба робити екстрактами. Навіть у віршах гарна рима запам'ятовується тоді, коли постає в оточенні більш-менш звичних співзвучностей».

Висловлювання видатного майстра сцени з повною відповідальністю можна віднести і до режисури масового театралізованого видовища, до його композиційної побудови.

Створення композиційної побудови твору підпорядковується певним законам: закону цільності художнього твору, закону типізації, закону контрастності і закону підпорядкованості.

Перший закон — закон цільності Він стверджує:

• нероздільність композиції, тобто неможливість сприйняття майбутнього твору як окремих самостійних частин, тобто епізодів;

• неповторність елементів композиції, її форми, характеру, запропонованих обставин тощо;

• необхідність зв'язку та взаємної узгодженості всіх елементів композиції.

Закон типізації. Його риси:

• типовість характерів і типовість обставин, в яких розвивається дія сюжету, тобто створення образу, в якому через характерне передається типове, через поодиноке — особливе і загальне;

• розвиток сценічної дії у просторі й часі (розвиток сюжету, характерів, конфлікту тощо).

• новизна побудови, пошук незвичайного в буденному, тобто естетичне відкриття.

Закон контрастів забезпечує виразність дії через співвідношення протилежностей як основи управління психологією глядацького сприйняття.

Закон підпорядкованості вказує на залежність художньої компо-зиції, світогляду, стилю автора й режисера.