Ідейно-тематична спрямованість театралізованого масового видовища

Режисер починає працювати над сценарієм, і вже після першого ознайомлення перед ним виникають різні запитання: «Яку проблему вирішує автор?», «Про що сценарій?», «Яка його ідейно-тематична спрямованість?» тощо.

«Початок роботи над п'єсою — найважливіший момент, — підкреслював К. С. Станіславський, — тут починає визначатися вся цінність п'єси для життя тих людей, які коли-небудь прийдуть до театру дивитися виставу».

Для того, щоб відповісти на ці та інші запитання, режисеру необхідно провести поглиблений аналіз твору. Це дасть йому можливість пізнати найпотаємніші авторські думки, його ставлення до піднятих проблем, ідейно-тематичну спрямованість усього твору в цілому.

«Театральний аналіз — опора майбутньої вистави. Тут режисер «анатомує», розглядає, вивчає, оцінює, відкидає, стверджує, — говорив К. С. Станіславський, — знаходить ключ до задуму, плану і матеріального оснащення вистави, тут народжуються образні характеристики, вирішується питання про виправлення, доповнення або перестановки тексту, накреслюються акторські та режисерські «епізоди», формується логічна послідовність подій і вчинків, визначається лінія головної (основної, наскрізної) дії та її «протоків».

Аналіз — це метод дослідження. У даному випадку — дослідження літературного твору, епохи та місця, де відбувається дія, та запропонованих обставин, що породили різні проблеми. У будь-якому аналізі первинним є ціле. Сценарій, тобто літературний твір, є тим цілим, над яким працюватиме режисер.

Одним із розділів аналізу буде визначення ідейно-тематичного спрямування вистави. З яких суттєвих частин складається ідейно-тематичний аналіз?

По-перше, це «проблема», яку визначає автор у творі, по-друге, — «тема», і, по-третє, — «ідея».

«Проблема» — це питання, котре хвилює автора як громадянина та митця і яке він повинен спробувати вирішити сьогодні, зараз.

«Ідея» — це викриття сутності явищ дійсності, що знаходяться в основі даного твору, і в ній завжди закладено «винесення вироку» цим явищам дійсності». Отже, «ідея» — це спроба вирішення проблеми, яку автор заявив у своєму творі. Однак далеко не у всіх п'єсах чи масових театралізованих заходах поставлена проблема вирішується. А. П. Чехов говорив, що завдання драматурга — заявити проблему, а вирішувати її має суспільство, життя.

Декілька слів про «тему». Часто в колі друзів чи колег по роботі говоримо про погоду, врожай, навчання тощо. Інколи ми розширюємо тематику нашого спілкування, залучаємо до неї більш конкретні й поглиблені явища дійсності. Наприклад, тема бесіди — Велика Вітчизняна війна. Однак війна тривала чотири роки. У ній брали участь багато країн, вона проходила і на суші, і на морі, і в повітрі, і в тилу ворога, і на передньому краї. Значить, треба конкретизувати тему бесіди, виділити питання, які будуть цікавими для учасників розмови. Літературознавці визначають це поняття так: «Тема — це основна проблема, визначена автором, котра організує різноманітний зміст твору в цілісну єдність». «Тільки визначення певної проблеми, яка цікавить автора, дає можливість конкретизувати тему».

«Звичайно, ми повинні розуміти загальну тему, що розширює масштаби твору, поглиблює його філософський зміст. Але вирішувати у виставі ми повинні тільки конкретну проблему, що формуватиме конкретний розвиток дії». Із такими визначеннями можна погодитись, але режисери більш схильні поняття «тема» визначати так: це коло життєвих явищ дійсності, що відображені автором у творі, і пов'язана з ними соціальна проблема, котра хвилює автора.

Зауважимо, що поняття проблеми серед режисерів масових театралізованих заходів викликає деякий сумнів. Основна сутність суперечок: чи треба її виділяти, коли працюєш над сценарієм масового театралізованого заходу? Чи можна обійтися і без неї й обмежитися загальним визначенням теми? Чому так відбувається? Чому деякі «спеціалісти» наполягають саме на такому підході? Відповідь буде майже однозначною: вони не бажають стикатися з копіткою працею над драматургічною основою та сценічним втіленням. Бо кожна нова робота — це новий творчий пошук, нові труднощі.

Спробуємо стати на їхній бік й подивитися на це питання з їхньої точки зору. Подивитися, як відбувається в них «творчий процес»!

Припустимо, що визначена тільки загальна тема театралізованого заходу. Що ж далі? А далі починається робота по добре проторованому шляху, тобто відбір знайомих художніх номерів, знайомих до «болю» артистів, відповідно до визначеної загальної теми. І немає для таких «спеціалістів» значення: відповідатиме цей номер конкретній проблемі чи ні. Важливо, щоб він був цікавим і видовищним, відповідав загальній темі.

Наприклад, масове театралізоване видовище «День Києва» відбувається вже багато років. Питання: чим кожна наступна вистава відрізняється від попередніх? А нічим! Може змінитися місце відкриття, тобто місце дії, може бути перенесений акцент режисерського пошуку з одних творчих колективів на інші, може змінитися порядок проведення всього театралізованого заходу. Що ще? Решта — деталі! Все за довгі роки відпрацьовано, перевірено, відлагоджено!

Виникає питання: чи необхідно в такому разі створити одне, але добре продумане театралізоване видовище, а потім кожного року переносити його, уникаючи попередніх прорахунків у сценарно-режисерській роботі? Думається, що так воно, майже, і робиться. А коли це так, то тема й ідея в таких заходах мертві і не потрібні, бо вони не «працюють», не відповідають життєвим вимогам сьогодення. Вони визначені раз і назавжди! Звичайно, театралізований захід із часом забувається, і його можна знову «повторити», використовуючи ті ж сценарно-режисерські прийоми. Однак у чому тоді смисл повторів і заходів, у чому їхнє призначення? Де творчий пошук, де вирішення сучасних проблем? Упевнені, що за такого підходу до роботи ніколи не підніметься соціально-громадянська активність людей, не відбудеться «включення» глядача у вирішення соціально-моральних та економічних питань і проблем, якими живе наше суспільство.

Щоб уникнути «мертвечини», щоб зростала соціально-громадянська активність людей, треба в кожній роботі шукати і знаходити нову проблему, котра б робила глядача небайдужим до наших заходів. Наприклад, яку проблему можна рекомендувати сьогодні такому театралізованому видовищу, як «День Києва»? Думається, що однією з найважливіших є проблема відродження національної культури.

Можна навести інший приклад: новорічні театралізовані видовища. Яка тут може бути проблема? І чи треба в такому заході, скажуть деякі спеціалісти, говорити про проблеми? Веселися, смійся — ось і все призначення таких театралізованих заходів! Переконані, що призначення, особливо дитячих свят, сьогодні не тільки в цьому. У святі такі проблеми, як навчання, пізнання навколишнього світу, вибір свого місця в житті й інші не менш важливі питання мають бути присутніми завжди. Придивіться, які сьогодні наші діти. Напівголодні, напівроздягнені, напівграмотні, напів..! Навчатися і працювати не хочуть, у них сильно розвинені споживацькі тенденції, їх спокушає безтурботне, легке життя, яке нині звідусіль пропагують. Ось вам і клубок проблем. І яких! Не зважати на них сьогодні неможливо. Однак, звичайно, треба всі ці проблеми вирішувати не в «лоб», а, наприклад, через ігри, дитячі забави, спілкування та інші доступні та близькі дітям форми сприйняття.

Які ж вимоги, з професійних позицій, висуне проблема перед режисером у процесі його роботи над твором? Насамперед режисер, із позицій громадянина, повинен знайти, а потім у своєму творі відтворити хвилюючі його проблеми і спробувати, нарешті, дати на них відповідь. Залучаючи до твору фактичний документально-художній матеріал, режисер має опрацювати його, а вже потім скомпонувати в окремі номери й епізоди, і за допомогою сценарно-режисерського прийому об'єднати в єдиний, цілісний твір. Нічого зайвого та непотрібного. Вирішити, чи залишати той чи інший документально-художній матеріал у конкретному номері, чи ні, режисеру допоможуть надзавдання та наскрізна дія вистави. Вони «підкажуть» і місце номера в загальній канві заходу, й інші не менш важливі моменти в його творчій реалізації.

Ось приклад професійного підходу до створення, організації та проведення масового театралізованого заходу — ігри Доброї волі, що відбувалися в Америці в місті Сієтл штату Вашингтон.

Ігри Доброї волі. Яка тут може бути проблема? Бігайте, стрибайте, грайте і знайомтеся! На сьогоднішній день цього замало. Окрім теми спілкування і порозуміння в заході була піднята цілеспрямована та хвилююча для всіх проблема виживання наших дітей (дітей усієї планети) в сучасному страхітливому світі. Режисерсько-постановча група підпорядковувала художні номери, публіцистичні виступи й загалом усю сюжетну канву цій проблемі. Кожен художньо-публіцистичний номер продовжував цю тему та розвивав думку попереднього. Нічого зайвого. «Треба виламати мури, які без нас створені обставинами розвитку художньої думки і, взагалі, мистецтва, пробити певний мур і поглянути на справу фундаментальніше. Я веду все до цього настільки, наскільки мені вдасться вас наштовхнути на перший широкий погляд на справи, на ширше ставлення до всяких питань, які перед нами стоять». Так говорив своїм студійцям Лесь Курбас. Його висловлювання актуальні й нині.

Сценаристу чи режисеру необхідно чітко визначити конкретну ідейно-тематичну спрямованість театралізованого заходу, обов'язково виділити проблему, котра хвилює митців як громадян і є на сьогоднішній день соціально значимою для суспільства. Проблема утримає увагу на дії, не дозволить сюжету «розвалитися» чи відійти вбік, тема охопить ширше коло питань, що хвилюють як авторів, так і глядачів театралізованого дійства.