3.Античні м-держави 6-8 ст д.Н.Е

Варіант 24

1.Рух опору в Україні під час другої світової війни

22 червня 1941 p. Німеччина та її союзники без оголошення війни напали на Радянський Союз. Розпочалася Велика Вітчизняна війна. З перших днів окупації на території України розгорнулася антифашистська боротьба.

Причинами розгортання руху

1) окупація батьківщини іноземними загарбниками;

2) жорстокий окупаційний режим, який хотів перетворити українські землі на колонії Німеччини та її союзників, а українців частково знищити, а решту перетворити на рабів.

Форми опору були різноманітними:—

саботаж (випуск бракованої продукції, невиходи на роботу, виведення з ладу верстатів та устаткування, псування продовольства—

відмова співпрацювати з окупаційними властями;—

антигітлерівське підпілля;

В антифашистському русі Опору існували дві течії:—

радянська (партизанські загони, радянське підпілля), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, відновлення Радянської влади;—

націоналістична (ОУН(Б), ОУН(М), бульбівці, ОУН-УПА), представники якої боролися за визволення України від німецько-фашистських загарбників, створення незалежної Української держави.

Деякі історики називають ще третю течію в антифашистському русі опору — польська (армія Людова, Радянський рух Опору

Натомість у тил німецько-фашистським військам засилалися групи спеціального призначення. Вони підпорядковувалися НКВС та Головному розвідувальному управлінню Генштабу Радянської армії. У 1944 p. практикувалися також рейди загонів та з’єднань. У цих рейдах брали участь 19 з’єднань і 25 окремих партизанських загонів. Зокрема, з січня по квітень тривав Львівсько-Варшавський рейд першої партизанської дивізії ім. Ковпака під керівництвом П. Вершигори. Партизани з боями пройшли 2100 км. територією України, Білорусії, Польщі. Під час Великої Вітчизняної війни загальна кількість осіб, що перебували в партизанах або підпіллі, за різними підрахунками становила від 180 до 500 тис. За роки війни українські партизани знищили 4959 ешелонів противника, знищили до 500 тис. німецьких солдатів та офіцерів, 1566 танків та бронетехніки. Боротьба радянських партизан та підпільників у тилу німецько-фашистських військ була важливим чинником успішного наступу військ Радянської армії, перемоги над ворогом.

2.Козацько-селянські повстання кінця XVI — першої половині XVII ст.

Наприкінці XVI ст. боротьба селянства і козацтва проти кріпосництва і національно-релігійного гноблення загострилася. Почастішали й антифеодальні виступи міщан. Між козаками, селянами та міщанами уже сформувалисявідносини спільності інтересів, взаєморозуміння та взаємопідтримки. У 80-х роках XVI ст. відбулося кілька локальних виступів козаків, селян та міщан.

Перше велике антифеодальне козацько-селянське повстання розпочалося у 1591 р. і тривало до 1593-го. Воно проходило на Поділлі, Волині і Київщині. Повсталих підтримували міщани деяких міст та реєстрові козаки. Очолив повстання Криштоф Косинський — шляхтичз Підляшшя. За бойові заслуги він одержав від сейму маєток Рокитну на річці Рось. У 1591 р. Косинський став гетьманом Запорозької Січі. У цей же час староста Білої Церкви, полонізований і окатоличений князь Януш Острозький відібрав маєток у Косинського.Обурені запорожці і реєстровці під проводом Косинського у кінці 1591 р. підійшли до Білої Церкви, взяли її, а потім Переяслав, Трипілля та інші міста, а також захопили зброю, військове спорядження, боєприпаси у білоцерківському і київському замках.

Повстання 1630-1638 pp. не знищили національного гніту та кріпосницького ладу в Україні. Народні маси ще не могли здолати сильну, добреорганізовану державно-політичну і соціально-економічну систему однієї із найсильніших країн Європи. Польща мала міцний державний апарат, армію. її феодальний клас діяв організовано, єдиним фронтом, а повсталі маси виступали розрізнено, не завжди наступально й активно. Не було жодного повстання, яке б охопило одночасно всю Україну. Це пояснюється не лише недостатньою організованістю мас, а й різним рівнем розвитку феодалізму та кріпосництва. До того ж український народ вів боротьбу і проти турецько-татарських загарбників. Рушійними силами повстань були козаки і селяни, при керівній ролі козацтва. Боротьба була спрямована на звільнення України від кріпосницького і національно-рєлігійного гноблення.

Поразка повстань переконала польських феодалів у тому, що козацтво, селянство та міщанство України навіки приборкані. Однак вони недооцінили могутньої потенціальної енергії, якою володіли збунтовані маси у боротьбі за соціальне і національне визволення.Розбиті у повстаннях широкі народні маси затаїлися, збираючи сили для нових виступів. На досвіді повстанської боротьби вони дедалі більше переконувалися, що успіх прийде при згуртованості та нездоланній волі до перемоги.