Види з’єднань. Клейове з’єднання деталей виробів.
Види з’єднань деталей виробів.
Деталі виробів з’єднують різними способами. Спосіб з’єднання залежить від:
матеріалів із яких викроєні деталі;
вимог, що ставляться до того чи іншого з’єднання;
експлуатаційного навантаження.
Вид з’єднання впливає:
на якість продукції;
на собівартість продукції;
на продуктивність праці.
Способи з’єднання деталей є:
1) ниткові (ручний і машинний) – утворюються стібки і строчки;
2) безниткові (клейове, зварювання, лиття, заклепочне);
3) комбіновані.
2. Поняття про клейові з’єднання та клейові матеріали.
В даний час у швейному виробництві дедалі більше застосовують клейове з’єднання деталей, яке дає змогу:
підвищити продуктивність праці;
покращити якість виробів;
дає більш економічний ефект.
Клейове з’єднання – це з’єднання отримане при взаємодії клейової речовини (порошку, клейової нитки, плівки) з матеріалом який з’єднують шляхом хімічної або термічної дії.
Клейовий матеріал – це матеріал на одну або обидві сторони якого нанесений клейовий шар точеним або сполошним покриттям.
З’єднання деталей за допомогою клеїв набуває усе більшого поширення. Клей може бути у рідкому, пастоподібному стані, у вигляді плівок або порошку. Клеї повинні відповідати спеціальним вимогам і не повинні містити речовин, які згубно діють на організм людини.
Широке застосування в швейній промисловості отримали клейові матеріали із термопластичних полімерів.
Суть процесу склеювання з використанням термопластичних клейових матеріалів заключається в тому, що при нагрівання склеюваних матеріалів, що знаходяться під тиском, термопластичний клей (ключа маса), досягнувши температури розм’ягшення і плавлення, переходить в в’язкотекучий стан, проникає в матеріали, що склеюються на деяку частину їх товщини, де потім при охолодженні і закріплюється з утворенням клейового з’єднання.
3. Асортимент клейових матеріалів та їх характеристика.
Для надання форми окремим деталям швейних виробів, щоб забезпечити зберігання цієї форми в процесі носіння виробу, для стійкості і пружності деталей, щоб запобігти розтягу застосовують різні за властивостями клейові матеріали.
Термопластичні клейові матеріали при виготовленні одягу застосовуються в основному у вигляді тканих і нетканих термоклейових прокладкових і пружкових матеріалів, клейової павутинки, клейових ниток, сіток, плівок, порошків, паст.
Термоклейові прокладкові матеріали являють собою текстильні прокладкові матеріали (тканини, трикотажні і нетканні полотна, багатозональні матеріали), на одну із сторін яких нанесено клейове покриття із термопластичних полімерів. Ці матеріали призначаються для надання деталям одягу необхідної формостійкості, для обробки країв і зрізів деталей. Вони бувають різні по волокнистому складу, по поверхневій щільності, товщині, по переплетенню та кольору. До них відносяться такі матеріали як: дубліріни, прокламіни, клейові бязі, бортові тканини, волосяні тканини, клейові флізіліни, синтипони, паралони.
Термоклейові пружкові матеріали – це смужки шириною від 0,5 см до 2 см, які призначаються для запобігання зрізів і згинів деталей від розтягу. Оптимальна ширина 1-1,5 см. Клейовий пружок чи смужку термоклейового прокладкового матеріалу, вирізану по формі зрізів, попередньо прикріплюють до тканини з певним натягом або на зшивній машині по краю борта, низу виробу, вздовж пройми, горловини і інших місцях деталей для підвищення стійкості країв і зрізів до розтягу під час виготовлення виробу і його експлуатації. Остаточно з’єднують пружок або смужку прокладкового матеріалу з тканиною верху виробу праскою або на пресах.
Клейові ниткопрошивні стрічки (тасьми) або (комбіновані стрічки) – застосовують для прикріплення припусків на підгин низу виробу, низу рукавів з відлітною або пришивною підкладкою по низу, для прикріплення внутрішнього зрізу підборта до пілочки і т. п. В цьому випадку використовують дві смужки (однакової ширини), складені одна з одною неклейовими сторонами і з’єднані між собою машинною строчкою. Перевага – прокладки підібрані таким чином, що підгин залишається м’яким, але не провисає (див. стенд в каб. 26).
Перфоріровані стрічки – з тканих та нетканих матеріалів, різні по волокнистому складу, по поверхневій щільності, з підсилювачами і без них; різних розмірів по ширині, різних кольорів; застосовують для дублювання поясів.
Зубчаті
перфоріровані прокладки
– для дублювання дрібних деталей таких
як листочки, клапани і т. п. Прокладки
на ділянці шва зигзагоподібна, а значить
і більш плоска, що зменшує потовщення
шва і дає менше перебивання припуску
на лицьову бік деталей виробу.
Переваги перфорірованих стрічок та прокладок: точність форм, чіткість згинів, зменшення товщини швів, раціональність обробки.
Клейова павутинка – нетканий клейовий матеріал, виготовлений із розплаву полімерів методом аеродинамічного формування. Виготовлюється у вигляді полотна або смужок різної ширини. Застосовується для закріплення країв деталей одягу, виконання потайних швів і різних клейових з’єднань.
Клейова нитка – являє собою моноволокно, виготовлене із термопластичного полімеру. Застосовується для закріплення країв деталей (низу виробу, низу рукавів і т.п.).
Клейова сітка – виготовляється з поліетилену високого тиску, має ячейки різних розмірів і конфігурацій. Застосовується для формостійкої обробки дрібних деталей. Для великих деталей цю сітку не використовують із-за її високого термозсідання.
Клейова плівка – випускається із поліаміду, поліетилену, полівінілхлориду, лавсану і інших полімерів. Застосовується для закріплення країв деталей. Прикріплення плівки до деталей виконується під невеликим тиском з попередньою обробкою розчином або проколюванням голкою чи зубчастим роликом, нагрітим до температури 200-220 º С.
При виготовленні клейових матеріалів нанесення крапок клею програмується комп’ютером, щоб вони не були на одному рівні і не було видно заломів.