Покази для дренування підпечінкового простору:

— Гостре запалення жовчного міхура

— Сумніви в гемостазі

— Перфорація жовчного міхура при мобілізації

На закінчення операції по одній лігатурі накладають на шкіру основних і додаткових доступів.  Після операції проводять детальний огляд видаленого жовчного міхура. При цьому ще раз звертають увагу на відсутність анатомічних аномалій, правильність накладених кліпс, характеру вмісту і достовірність передопераційної діагностики.

Інколи при виконанні лапароскопічної холецистектомії виникає необхідність в проведення інтраопераційної холангіографії.

Покази:

- Широка міхурова протока (більше 5 мм);

- Наявність мілких конкрементів в жовчному міхурі;

- Виявлення розширених жовчних шляхів;

- Незрозуміла анатомія в зоні трикутника Кало;

- Неможливість, при наявності відповідних показів, доопераційного виконання РПХГ чи ЧЧХГ.

Перехід до лапаротомії

Необхідність в конверсії при виконанні ЛХЕ виникає в 3-7 % випадків.

Покази:

- Незрозуміла анатомія в зоні трикутника Кало;

- Неможливість ідентифікувати структури воріт печінки із-за інфільтрації чи рубцьово-склеротичних змін;

- Інтраопераційні ускладнення: пошкодження позапечінкових жовчних шляхів, кровотечі, які неможливо зупинити без ризику пошкодження елементів гепатодуоденальної зв’язки;

- Виявлення під час лапароскопії захворювань, не діагностованих до операції.

Вчасний перехід до лапаротомії може попередити важкі, інколи фатальні ускладнення.

З огляду на те, що при лапароскопічній і традиційній холецистектомії переслідують одну і ту ж мету - видалення патологічно зміненого жовчного міхура, покази до оперативного втручання між ними мало чим відрізняються. Такими вважають:

• хронічний калькульозний холецистит;

• гострий холецистит переважно у перші дві доби від початку захворювання;

• хронічний безкам'яний холецистит;

• холестероз та поліпоз жовчного міхура;

• безсимптомний холецистолітіаз.

Серед них сьогодні основне місце займає хронічний калькульозний холецистит..  У хворим з хронічним безкам'яним холециститом лапароскопічну холецистектомію слід вважати доцільною при вираженому больовому синдромі і порушеннях евакуації жовчі із міхура внаслідок патології шийки та міхурової протоки.

Перехідною формою між безкам'яним і калькульозним холециститом є холестероз жовчного міхура. За останні роки, в зв'язку з впровадженням у клінічну практику ультразвукового дослідження, це захворювання діагностують все частіше. Це і дає підстави вважати, що при холестерозі лапароскопічний варіант холецистектомії є найбільш оптимальним. Відносно слабо виражений у цих випадках перипроцес дає можливість видалити жовчний міхур без ускладнень.

Гострий холецистит окремі хірурги розглядають як протипоказ до лапароскопічної холецистектомії. Однак, набутий досвід показав, що таке оперативне втручання при подібній патології доцільне. Особливо воно має під собою підґрунтя, коли в перші дві доби захворювання протікає як місцевий, локальний процес, а наявні злуки з навколишніми тканинами несформовані і легко можуть бути розділені.

Показами до холецистектомії при безсимптомному холелітіазі можна вважати наявність дрібних і дуже великих конкрементів, а також "блокований жовчний міхур".

Протипокази до лапароскопічної холецистектомії можна розділити на загальні і місцеві, абсолютні і відносні. До загальних зараховують: ожиріння ІV ступеня, запальні зміни черевної порожнини і передньої черевної стінки, виражену серцево-судинну недостатність в стадії декомпенсації, дихальну недостатність та іншу важку супутню патологію і пізні терміни вагітності. У групу місцевих протипоказів відносять: злуковий процес черевної порожнини, ускладнення холециститу (гангрена, перфорація, паравезикальні абсцеси і інфільтрати), діагностовані стриктури жовчних шляхів.

Як абсолютно недоцільні вважають операції при неможливості проведення загальної анестезії, підозрі на малігнізацію жовчного міхура, пізніх термінах вагітності та у хворих з холецистотонкокишковими норицями.

До відносних протипоказів зараховують гострий холецистит, водянку і емпієму жовчного міхура, біліарний панкреатит, холедохолітіаз, цироз печінки та злукову хворобу очеревини.

Однак, не дивлячись на вищевказані протипокази до лапароскопічної холецистектомії, можливість її проведення залишається досить високою і може досягати 90-91%. Частота ж переходу від лапароскопічного оперативного втручання до операції шляхом лапаротомії при добре налагодженому передопераційному відборі хворих і достатньому досвіді хірургічної бригади зазвичай не перевищує 5-6%.

Відомо, що гострий деструктивний холецистит супроводжується виразними морфологічними змінами в печінці в переважнійбільшості випадків. При цьому мають місце ознаки виразних дистрофічних змін гепатоцитів, наявність ознак виразних проліферативних процесів у стромі в зоні тріад з активною лімфоцитарною реакцією. Виконання ж холецистостомії з декомпресією жовчного міхура й санацією його порожнини призводить до поліпшення морфо-функціонального стану паренхіми печінки. Зменшується паравезикальний запальний процес у паренхімі печінки, регресують явища холангіту. У хворих також регресують дистрофічні зміни гепатоцитів, збільшується відносна кількість глікогену в гепатоцитах (КЛАСИФІКАЦІЯ ІНТРАОПЕРАЦІЙНИХ УСКЛАДНЕНЬ НА ЖОВЧНИХ ШЛЯХАХ

І. Ті, що виникають на грунті анестезіологічного забезпечення.  1. Гемодинамічні.  2. Дихальна гіпоксія.  3. Гіпертензія в судинах головного мозку.

ІІ. Пов’язані з лапароскопічним доступом.  1. При введенні голки Вереша:  — проникнення голки у великий сальник і нагнітання в нього газу;  — поранення стінки тонкої або товстої кишки;  — поранення судин.

2. Пов’язані з накладанням пневмоперитонеуму:  а) обумовлені нагнітанням газу в замкнутий простір;  — підшкірна і передочеревинна емфізема;  — пневмоперитонеум;  б) пов’язані з інсуфляцією газу в черевну порожнину:  — гемодинамічні порушення;  — пневмоторакс;  — медіастінальна емфізема.  3. Ті, що виникають внаслідок введення основних і додаткових троакарів  — пошкодження великого сальника;  — пошкодження кишки;  — поранення судин органів черевної порожнини;  — поранення епігастральних судин.

ІІІ. Пов’язані з технікою виконання операцій на жовчних шляхах:  — пошкодження загальної печінкової і жовчної проток;  — перфорація (розрив) жовчного міхура з витіканням жовчі і випадінням каменів у вільну черевну порожнину;

— відрив міхурової артерії;  — кровотечі з ложа жовчного міхура або розділених злук.