35. Закони та принципи управління

Загальні принципи управління:

- цілеспрямованості - необхідність досягнення цілей організації;

- ієрархічності - визнач. характер взаємовідносин, що виникають у процесі управління між суб’єктами різних рівнів;

- взаємозалежності - розвиток організації визнач. співвідношенням і характером зовнішніх і внутрішніх чинників;

- динамічної рівноваги - здатність організації успішно протистояти зовнішньому середовищу, змінюючи свій стан із такою самою складністю й швидкістю, як і зміни, що відбуваються в середовищі;

- економічності - найкраще використання ресурсів і оптимізація процесів в організації.

Основні закони управління:

1. Закон спеціалізації управління. Передбачає розподіл управлінської діяльності на засадах застосування конкретних функцій мен-ту і таких категорій, як повноваження, компетентність, відповідальність тощо.

2. Закон інтеграції управління. Спрямований на досягнення єдності зусиль усіх підрозділів, служб, працівників для виконання завдань організації шляхом застосування правил, процедур ієрархії управління, особистих зв'язків, стилів керівництва.

3. Закон оптимального поєднання централізації і децентралізації управління. Покликаний сформувати оптимальний рівень делегування вищим керівництвом нижчим рівням своїх повноважень з метою досягнення високих результатів і сприятливого психологічного клімату в організації.

4. Закон демократизації управління. Акцентує увагу на участі працівників в управлінських процесах, забезпеченні двостороннього спілкування, розвитку особистих і професійних якостей підлеглих тощо.

5. Закон економії часу в управлінні. Спрямований на підвищення ефективності управлінської праці, зменшення трудомісткості через впровадження передових методів і прийомів праці.

6. Закон пропорційного розвитку систем управління. Передбачає послідовну та перманентну (постійну) еволюцію всіх управлінських систем організації (виробничої, фінансової, соціальної, інформаційної тощо).

36. Властивості великих систем

Цілісність означає, що великі системи (ВС) існують як організаційно- і функціонально цілісні утворення, в котрих кожний з елементів виконує певні ф-ції. При цьому немає об’єктивної потреби доповнювати ВС любими підсистемами без необхідності. Цілісність системи може бути визнач. як властивість, яка характеризує стійкість, функціонування ВС при її мінімальній структурній складності і мінімально необхідних ресурсах.

Синергія - однонаправленість діяльності членів колективу чи підрозділу завдяки досягненню певних цілей і задач. (плавець чи фігурист координують свої м’язи, щоб вони були скоординовані в одну ціль).

Мультиплікативність - стверджує, що позитивні і негативні ефекти мають властивість множення (маленькі коливання руйнують великі системи).

Емержентність - ф-ції окремих підсистем не співпадають з функціями систем.

Совмістимість - всі елементи повинні мати властивості взаємоадаптивності (в організм ввести не ту групу крові, буде відторгнення).

Централізованість - не зосередженість чогось в одних руках. Коли рішення приймається управлінцем - це централізація, а коли рішення приймають підлеглі - це децентралізація.

Обособленість - кожен з видів транспорту виконує свої ф-ції перевозить свій вантаж.

Адаптивність - здатність пристосовуватись до зовнішніх чи внутрішніх умов, щоб ефективність не була меншою.