- •1.Дослідження Платоном і Аристотелем сутності та форм організації держави.
- •2.Влада як соціальне явище. Концепції влади. Методи влади.
- •3.Напрямки української політичної думки хіх-хх століття.
- •4.Поняття та сутність правової держави. Становлення правової держави в Україні.
- •5.Концепція політичного лідерства та його типологія.
- •6.Системний аналіз та його роль у становленні теорії політичних систем суспільства.
- •7.Основні типи й оціночні показники легітимності влади.
- •8.Принципи і сутність поділу влади в демократичному суспільстві.
- •9.Предмет, методи, категорії і функції політології.
- •10.Вибори та їх класифікація. Типологія виборчих систем.
- •11.Т.Гоббс, Дж. Локк, ж.-ж. Руссо про суспільний договір.
- •12.Хка та типологія політичної еліти.
- •13. Сутність та основні типи політичної соціалізації. Соціальна та політична стратифікація.
- •14. Політичні партії. Ґенеза, типологія та функції.
- •15. Політична етика та макіавелізм в політиці.
- •16. Поняття політичної ідеології, її сутність та основні напрямки.
- •17. Сучасні елітарні теорій. Їх типологія та функції.
- •18. Зміст та структура етнонац відносин. Місце та роль етнонац політики в системі державної політики.
- •19. Політика як суспільне явище і форма діяльності.
- •20. Особливості формування сучасних політичних партій.
- •21.Походження держави, її сутність, та функції.
- •22.Структура і типологія громадсько-політичних рухів.
- •23.Кант, г.Гегель про природу правової держави.
- •24.Типи демократії їх сутність та критерії визначення.
- •25.Поняття, зміст і структура громадянського суспільства.
- •26.Основні історичні форми та типи демократії. Моделі демократії.
- •27. Політичні конфлікти: джерела, функції і методи врегулювання.
- •28. Політичні режими, їх сутність та типологія.
- •29. Основні підходи до аналізу сутності і походження держави.
- •30. Механізми функціонування, проблеми збереження та забезпечення стабільності політичних систем.
- •32. Теоретичні засади консервативної ідеології.
- •33. Концепція гром суспільства. Взаємодія гром суспільства і правової держави; етика відносин.
- •34. Основні теоретичні джерела сучасних концепцій соціального конфлікту.
- •35. Форми правління та їх співвідношення з політичними режимами.
- •36. Сутність, структура та функції політичної свідомості.
- •37. Структура, функції та типологія політичних систем. Політична система сучасної України.
- •38. Сучасні теорії демократії.
- •39. Національно-радикальний напрям української політичної думки (д.Донцов, м.Міхновський).
- •40. Історичні умови та шляхи формування націй. Особливості формування української нації.
- •41.Погляди н. Макіавеллі на державу і методи державного управління.
- •42. Базові засади лібералізму як політичної ідеології.
- •43. Сутність, характерні риси та функції політичного лідера.
- •44. Політична культура: сутність, структура, функції.
- •45. Засадничі принципи класичних теорій еліт г.Моска, в.Паретто, р.Міхельса.
- •46. Виборчі системи і їх місце в форм інститутів політичної влади. Виборча система в сучасній Україні.
- •47. Форми державного правління та державного устрою.
- •48. Соціальні та ідейні витоки демократії, її сутнісні характеристики.
- •49. Основні теорії соц структури суспільства. Сутність і політичне значення поняття “середній клас”.
- •50. Партійні системи та їх типологія. Особливості партійної системи України.
- •51. Сутність та функції соціальної структури суспільства. Класова теорія к.Маркса та м.Вебера.
- •52.Глобальні проблеми людства та шляхи їх розв’язання.
- •53.Передумови виникнення внутрішньополітичного конфлікту та основні методи їх подолання.
- •54.Структура, функції та типологія політичних систем, основні елементи політичної системи.
- •55.Політична свідомість як фактор політичної поведінки. Типологія політичної свідомості.
- •56.Соціал-демократія як ідейно-політична доктрина.
- •57.Політична влада: сутність, джерела, ресурси та механізми здійснення.
- •58.Теоретичні передумови виникнення та основні концепції класичної геополітики.
- •60.Принципи виборчого права та організації демократичних виборів.
41.Погляди н. Макіавеллі на державу і методи державного управління.
Головний об'єкт вивчення Макіавеллі - держава. Це він вперше ввів термін «держава»Державу Макіавеллі розглядав як якесь відношення між урядом і підданими, що спирається на страх або любов останніх. Держава непорушна, якщо уряд не дає приводу для змов і обурень, якщо страх підданих не переростає в ненависть, а любов - в презирство. Всі держави Макіавеллі ділить на наступні види: «всі держави, всі держави, що володіли або володіючі владою над людьми, були і суть або республіки, або держави, керовані єдиновладно»
Якнайкраща форма правління, вважає Макіавеллі, - республіка, але державі, «де государ править в оточенні слуг, які милістю і зволенням його поставлені на вищі посади, допомагають йому управляти державою», також віддані симпатії автора.
Змішану республіку Макіавеллі вважав результатом і засобом узгодження прагнень і інтересів соціальних груп, що борються. В кожній республіці завжди бувають два протилежні напрями: одне - народне, інше - вищих класів; з цього розділення витікають всі закони, що видавалися на користь свободи.
Держави, керовані одноосібно, у нього діляться на успадковувані і нові. Наслідному государю набагато легше утримати владу, ніж новому, тому як для цього достатньо не переступати звичаї предків і без поспішності пристосовуватися до нових обставин. «Наслідному государю, чиї піддані встигли зжитися з правлячим будинком, набагато легше утримати владу, ніж новому, бо для цього йому достатньо не переступати звичай предків і надалі без поспішності застосовуватися до нових обставин. При такому образі дій навіть посередній правитель не втратить влади, якщо тільки не буде повалений особливо могутньою і грізною силою, але і в цьому випадку він відвоює владу при першій же невдачі завойовника. Важко утримати владу новому государю».І завойоване і успадковуване володіння можуть належати або до однієї країни і мають одну мову, або до різних країн і мати різні мови.. Для цього достатньо всього лише викоренити рід колишнього государя, бо при спільності звичаїв і збереженні старих порядків ні від чого іншого не може відбутися турботи.
Колишні ж закони і податі слід зберегти. Тоді завойовані землі в «найкоротші терміни зіллються в одне ціле з відвічною державою завойовника». В другому ж випадку для збереження влади потрібні і великий успіх, і велике мистецтво. Один з найвірніших засобів, по Макіавеллі, переселитися туди на проживання, «бо тільки живучи в країні, можна помітити смуту, що починається, і своєчасно її присікти. Інакше дізнаєшся про неї тоді, коли вона зайде так далеко, що буде пізно вживати заходів».
Ще один спосіб - заснувати в одному-двох місцях колонії, пов'язуючі нові землі з державою завойовника. Колонії не вимагають великих витрат і розоряють вони лише ту жменьку людей, чиї поля і житла відходять новим поселенцям. Колонії дешево обходяться государю і вірно йому служать. Якщо ж замість колоній розмістити в країні військо, то зміст його обійдеться набагато дорожче і поглине всі доходи від нової держави, унаслідок чого придбання обернеться збитком. Ще один недолік в цьому - постої війська, які обтяжують все населення, отчого кожний, випробовуючи тяготи, стає ворогом государю.
В чужій по звичаях і мові країні завойовнику слід зробитися також главою і захисником більш слабких сусідів і постаратися ослабити сильних. Крім того, новий государ повинен стежити за тим, щоб в країну не проник такий же сильний, як і він, чужоземний правитель. Тому що коли могутній государ входить в країну, менш сильні держави відразу примикають до нього. Звичайно це відбувається через заздрість до тих, хто перевершує їх силою. Сильному государю немає потреби схиляти жителів в свою користь, вони самі охоче приєднаються до створеної їм держави. Отже якщо государ про все цьому не поклопочеться, він скоро позбавиться завойованого. Макіавеллі виділяв також церковні держави, про які можна сказати, що оволодіти ними важко, бо для цього потрібна доблесть або милість долі, а утримати легко, бо для цього не вимагається ні того, ні іншого. Держави ці спираються на освячені релігією засади, такі могутні, що вони підтримують государів у влади, незалежно від того, як ті живуть і поступають. Тільки там государі мають владу, але її не відстоюють, мають підданих, але ними не управляють. І, проте ж, на владу їх ніхто не робить замах, а піддані їх не обтяжуються своїм положенням і не хочуть, та і не можуть від них відпасти. Отже лише ці государі незмінно перебувають в благополуччі і щасті.
