29.Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині хіх ст.

Відродження українського руху попервах не викликало занепокоєння царської влади та російської громадськості. Втім підготовка та вибух польського повстання 1863-1864 рр., побоювання того, що українці за культурницькою діяльністю зажадають відродження колишніх прав, а то і незалежності, призвели до видання міністром внутрішніх справ Валуєвим 20 липня 1863 р. теємного циркуляру, який увійшов в історію як Валуєвський циркуляр. Цим документом заборонялось публічне вживання української мови в державних установах, школах, церквах, друкуванні популярної, рилігійної літератури, окрім художніх творів. Проблема української мови роз‘язувалася знаменитою фразою: “Ніякої окремої малоросійської мови не було, немає та бути не може”.

Не витримавши переслідувань з боку царських властей, громади одна за одною самоліквідовувалися або ж були офіційно заборонені. Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризувався новими явищами у суспільно-політичному житті українських земель.

На поч 70 рр в Україні відродився громадівський рух. Очолила його Київська громада. Один за найактивніших був Житецький. Першим виданням громади стало «Народные южно-рксские сказки». У 1872 громада допомагла Глібову перевидати збірку його байки. У 1873 громада домоглася відкриття Південно_західного відділу Російського географічного товариства. У відділі працювали Антонович, Драгоманов Лазареввський, Кістяківський, економісти Зібер, Подолинський та ін. У 1874-1875 рр було видано «Історичні пісні укр народу» Антоновича і Драгоманова. Було створено етнографічно-географічний музей, встановлено наукові зв'язки з ученими слов'янських країн.Проте головним своїм обов'язком вони вважали пробудження національної свідомості укр народу На початку 1870 рр вони почали активно публікацію укр книжок. У 1874-1875 Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Киевский телеграф»

Активна діяльність Київської громади спричинила протидію російського уряду. Вінцем антиукраїнських акцій став Емський указ 17 траня 1876 р. Його підписав сам імператор Олександр ІІ. На підставі цього указу практично повністю заборонялося друковане укр слово, театральні вистави, виконання зі сцени укр пісень, везення ззакордону книг і часописів,друкованих укр мовою.

Від 90-х років 19 ст починається політизація національного руху. Рушієм процесу стало національно налаштоване студентсво. У 1891 р було свторено Братство трясівців, прообраз політичної партії. Його створили київські та харківські студенти Липа, Байздренко, Базькевич та Боровик. Братсво назвали на честь Кобзаря Метою трясівців було створення самостійної соборної Укр держави. Але через рік братсво було розгромлене поліцією. Однак їхню спарву продовжували інші. У 1899 виникла пеша політична партія в підросійській Україні РУП (революційна укр партія)засновником був Антонович. У 1897 на нелегальному зїзді всіх громад було утворрено Загальноукраїнську безпартійну організацію(ЗУБО) на чолі з Антоновичем та Кониським. Вона поставила мету згуртувати всіх всіх укр діячів в одному об'єднанні. Важливим рішенням ЗУБО на шляху політизації власної діяльності стало рішення схвалене 1904р. на конференції ЗУБО, про створення Української демократичної партії(УДП). Серед її лідерів були Чикаленко, Єфремов, Грінченко. Нова політична організація повинна була домагатися всановлення конституційного ладу, проведення соц реформ та надання Укріїні широких автономних прав у межах федеративної Росії. Восени 1905 р зі складу УДП вийшла радикальна нрупа на чолі з Грінченком та Єфремовим, яка утворида Українську радикальну партію. Переважна кількість партій, що виникла на початку 20 ст.в Наддніпрянській Україні, виступали за перебудову Росії у федерацію, у якій Україна користувалася б праваит національно- територіальної автономії. Про державну самостійність не йшлося