25. Руїна (1663 – 1687) в Україні. Боротьба старшини за владу. Андрусівське перемир’я. «Вічний мир»

У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав із Польщею Слабодищенський трактат, за яким Україна визнавала владу Польщі, що викликало протест з боку лівобережних полків і змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі території соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвав цей час “руїною” (1663-1687) 3. На Правобережжі України гетьманом став П. Тетеря (1663-1665). Але в основному він проводив про польську політику. Разом із поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще більше обурило народ.Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі. На Лівобережжі в ті часи гетьманом був Я. Сомко (обраний ще 1662 р. за гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в серпатизмі та за судовим вироком стратив у вересні 1663 р. А в червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. В 1665 р. він підписав Моськовськи статті, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі оголошувалися володінням російських царів. Тим часом Московя та ПР розпочаои переговори. Закінчилися вони 30 січня 1667 р в с. Анрусівці(смоленськ) підписанням перемир'я. За цим договором воєнні дії між Московією і РП припинялися. Встановлювалось перемир'я на 13,5 років. Запорозька Січ переходила під контроль бох держав. Під владою Московії залишилися Лівобережна Україна, їй повертались Смоленщина, Сіверщина та Київ. За Польщею закріплювались землі Білорусі й Првобережної України. Андрусівський договір був укладений таємно, без погодження укр народу.

Гетьманство П. Дорошенка на Правобережжі (1665-1676) розпочалося за надзвичайно складних умов: спустошено Правобрежжя, знищено до 70% його населення. Головний сенс своєї діяльності П. Дорошенко вбачав у зміцненні влади на Правобережжі та поступовому об'єднанні всіх укр. Земель у межах однієї держави.На поч 1668 р Старшинська рада підтримала політичну програму гетьмана. Було ухвалено: вигнати поляків з України; укласти союз із кримським ханом; виступити на Лівобережжя, щоб об'єднати його з Правобережжям під владою одного гетьмана – Дорошенка. Таке саме рішення ухвалила й рада на Лівобережжі. У червні 1668 р він переправився через Дніпро й вирушив назустріч Брюховецькому. 8 червня в таборі під Опішнею, що на Полтавщині, козаки вчинили бунт, вбили Брюховецького, а Дорошенка обрали гетьманом обох боків Дніпра. Незабаром Дорошенко змушений був повернутись на Правобережжя. На лівому боці Дніпра наказним гетьмано залишився чернігівський полковник Дем'ян Многогрішний. Переговори про обрання Многогрішного гетьманом Лівобережжя тривали всю осінь 1668р. Врешті-решт Многогрішний погодився під зверхність царя за умови виведення московський залог з українських міст. Козацька держава знову розпалася на 2 частини. Переговори між Московією і Многогрішним завершиляся укладенням Глухівських статей. 9 березня 1669 р. На Генеральній раді в Глухові Многогрішного проголошено гетьманом Лівобережної України. За Глухівськими пунктами:- московські воєводи лишалися тільки в п'яти містах; - встановлювався козацький реєстр в 30 тис ; - гетьман також мав право утримувати наймане військо – 1 тис. компанійців; - гетьманові заборонялося вступати в відносини з іншими державами; - податки мала збирати тільки старшина. Многогрішний намагався захищати державні інтереси України, прагнув об'єднати укр землі під однією гетьманською булавою. Виступаючи проти рішень Андрусівського договору, він домігся, щоб Київ залишився у складі Лівобережної Ураїни. 16-17 червня 1672 в Козацькій Діброві відбулася Генеральна військова рада. На ній було обрано генерального суддю Івана Самойловича. , також на раді провели переговори гетьманський та московський уряди, уклавши угоду, відому як Конотопські статі. Характероною рисою 15-річного гетьманування Самойловича було його прагнення створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою.

У березні 1669 р. гетьман Дорошенко скликав під Корсунем Старшинську раду. Рада ухвалила прийняти турецький протекторат. Але це рішення багато хто не підтримував. За таких умов Дорошенко спромігся утримати гетьманство на Правобережжі. Наприцінці травня 1672 р 100-тис армія, очолювана султаном Мегмедом IV, рушила на Брацлавщину. Так на Правобережжі розпочалася ще одна війна. Українці брали в ній участь у складі обох армій: Дорошенко-османська імперія, а Ханенко –Польща. Не маючи засобів для продовження війни, польський уряд 18 жовтня 1672 р. уклав у Бучачі мирний договір: Польща віддавала Туреччині все Подільське воєводство з Кам’янцем; Брацлавщиною і Київщиною мав опікуватися Дорошенко під протуктотаром Туреччини.

Після зречення Дорошенком гетьманства навесні 1677 Ю. Хмель із загонами турецького війська вирушив на Україну. Дії йогой заважали Самойловичу в об’єднанні України. У 1677 р відбулася перша битва на Чигирині з 60-90 тис. турецько-татарською армією, яка закінчилася для них відступом. Другий похід 200-тис. тур-татар армії під командуванням Кара-Мустафи відбулося в Липні 1578р

Війни 70-х рр 17 ст. між Московією й Османською імперією та Кримським ханством за володіння землями Правобережної України завершилася підписанням 13 січня 1681 р. Бахчисарайського мирного договору, за якими кордон між Московською державою та Туреччиною встановлювався по Дніпру.

Бахчисарайським мир між Московією й Туркччиною був нетривким, бо не відповідав інтересам РП. Скориставшись Поразкою турецького війська від сил країн Священної ліги під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правоюережжя України. 6 травня 1686 р між Польщею та М ковією було укладено ноовий договір – «Вічний мир». За цим договором Польща визнавала за Московією Лівобережжя з Черніговом і Стародубом та Запоріжжя. Крім того, польська сторона відмовлялася від зазіхань на Київ. Територія Брацлавщини та Півд Київщини ставала нейтральною незаселеною зоною між двома державами. Вічний мир ускладнював ситуацію на Україні, послаючи національне-визвольний рух, оскільки утверджував насильницький поділ укр. земель між кількома державами.

Уклавши «вічний мир» із Польщею Мрсковія приєдналася до держав, які вели боротьбу проти Османської імперії та Кримським ханством. У травні 1687 р. 100-тис московська армія вирушила на Крим під проводом В. Голіцина. Дорогою він о’єднався із Самойловичем, але разои вони навіть не дойшли до Криму. Невдоволений Голіцин переклав відповідальність на Самойловича, якого потім заарештували. Натомість козацька рада 25 липня 1687 р обрала гетьманом Мазепу.