22.Події 1648-1651 рр. Зборівськкий та Білоцерківський договори.

На початку 1648 р Б. Хмель. сформував перший повстанський загін, установив зв'язок із козаками залоги на Січі й 25 січня оволодів нею. Його обрали гетьманом. Це стало почаиком ННВ.

Жовтоводська битва (5-6 травня 1648 р.) – перша переможна битва ННВ. Повстанці оточили польське військо під командуванням Стефана Потоцького на берегах р. Жовті Води. Вирішальний наступ на польський табір розпочався 6 травня і завершився нищівною поразкою поляків.

Корсунська битва (16 травня 1648) . Після розгрому під Жовтими Водами 20-тис. військо на чолі з великим коронним гетьианом Потоцькиим і польним гетьманом Калтновським відійшло до Корсуня, де сховалися в укріпленому таборі. 14 травня до міста наблизилися війська Хмельницького з татарським підкріпленням Тугая –Бея. Завдяки гарній бойовій тактиці Хмель польське військо було розгромлене.

11-13 вересня 1648 р. Союзне козацько-татарське вйсько на чолі з Хмель зійшлося під орудою Потоцького біля містечка Пилявці. Битва відбувалася на греблі. 13 вересня ураїнсько-татарське військо потужним ударом відбило греблю. Пилявецькабитва завершилася для опляків ганебною поразкою для польської армії.

Зборівський договір. Унаслідок перемоги під Пилявцями й походу укр.. армії на Львів та Замостя на поч. листопада 1648р. майже всі укр. землі було визволено від польськог панування.

Навесні 1649 р. польські війська, порушивши умови перемир’я, розпочали воєнні дії. У ніч проти 6 серпня Хмель оточив польський табір та містечко Зборів. Але кримських хан Іслам-Гірей порушив попередню домовленість і перейшов на бік Речі Посполитої. Неможливість вести війну одночасно проти Польщі й Кримького ханства спонукала Хмеля укласти мирний договір із Польщею. Після напружених переговорів 8 серпня 1649 р було укладено Зборівським мирний договір. Він передбачав перехід під владу гетьмана території колишніх Київського, Брацлавського й Чернігівського воєводств. Тут польський уряд позбавлявся права розміщувати свої війська, а державні посади мали обіймати лише православні. Домовилися також про становлення реєстру в 40 тис. козаків. Усім учасникам війни оголошувалася амністія. Вперше в історії укр.-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава.

Після поразки у битві проти ординців 18-30 червня біля м. Берестечка на волині Хмельницький був взятий у полон. Після звільнення Хмель відновив боєздатну армію і через 2 місяця зупинив просування польсько- литовського війська в районі Білої Церкви. Це змусило коронного гетьмана Потоцького погодитися на переговори. 18 вересня 1651 р в Білій Церкві було укладено мирний договір, за якими територія гетьманського врядування обмежувалася Київським воєводством. До Брацлавського й Чернігівського воєводств поверталися польська адміністрація. Магнати і шляхта отрисували свої маєтки. Козацький реєстр зменшився з 40 до 20 тис.

23. Події 1652 – 1657 рр. Березневі статті 1654 р. Віленське перемир’я. Смерть б. Хмельницького.

Не бажаючи допустити воєнного союзу України з Молодовою, польський уряд наказав великлмуу коронному гетьману Калиновському виступити проти українських полків, що прийшли з Подніпров’я до Молдови. Польські загони розташувалися табором біля гори Батіг на Брацлвщині. 22 травня 1652 р. передові козацькі частини під командуванням Тимоша Хмельницького й загони татарської кінноти почали битву з польським військом. Польке військо програло. Після Батозької битви , у травні-червні 1652 р. влада гетьманського уряду змусила молковського господаря Лупулу виконати попередні умови . Тиміш і Розанда одружилися.

1653 вересень-грудень- облога Жванця на Поділлі. Від лютого польські загони здійснювали спустошливі рейди на козацьку територію. А восени 1653 р. польський король із 40-тис армією вирушив з-під Львова, а звідти – до Кам’янця-Подільского і став табором під містечком Жванець. Туди відійшли основні сили укр.-татар війська. Польський табір було взято в тривалу облогу, яка виснажила ворожу армію. Та від остаточної поразки поляків врятували ординці. 5 грудня хан і польський король уклали усну угоду, за якої воєнні дії припинялися, татари отримували дозвіл ьрати ясир на зах-укр землях. Інтереси України за Кам’янецькою угодою не ьралися до уваги. Наслідки Жванецької кампанії для Укр гетьманської держави виявились вкрай несприятливими.

Задля збереження основних здобутків війни, насамперед держави, український уряд дійшов висновку про необхідність вдатися до союзу з московським царем. Саме в такому напрямку пожвавилася дипломатична діяльність гетьманського уряду. Зустріч і переговори відбулися на раді в Переяславі 8 січня 1654 р. Переяславська рада лише започаткувала оформлення московсько-укр відносин. Все мали вирішити подальші переговори. Особливістю укр.-москов договору було те, що він являв собою групу документів від кожного зі станів. Козацька угода складалася з 23 статей від імені гетьмана і Війська Запорізького. Основна ідея цих статей- установлення таких міждержавних відносин, за яких Україна залишатиметься самостійною. Проект документа укр. посланці подали московському уряду 14 березня 1654 р. Унаслідок переговорів проект скоротили до 17 статей. Згідно з Березневими статтями: -гетьмана й старшину мали обирати на раді; - укр. адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядкувалися Москві;-збирання податків покладалося на укр. Військовий скарб;- кількість козацького війська встановлювалася 60 тис. осіб. Умови укр.-москов договору 1654 були загалом рівноправними і взаємовигідними. Водночас договір був незавершеним, недосконалим, діяв нетривалий час і незабаром через недотримання його рос стороною фактично втратив чинність.

1645-1655 р велися воєнні дії проти Польщі. У 1655 р. ккр.-москов. військо відбило литовське військо з Білорусі та захопили частину Литви із столицею Вільном. Восени 1654р. военні дії розпочалися і на Україні. Велася боротьба з польсько татарською армією. Але виснажливі битви не дали змогу звільнити всі зах землі. У 1655 р Хмель вмовив Швецію в допомозі проти Польщі. 19 вересня укр. армія вщент розбила польке військо коронного гетьмана С. Потоцького під Городком. Внаслідок тієї перемоги було звільнено значну част. Зах України. Після битви під м. Озерна 12 листопада 1655 було укладено угоду із кримським ханом. Отже, незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 для укр.-моск війська в Україна завершилася успішно.

Віленське перемир’я. Зміна політичної ситуації, успіхи Швеції налякали російський уряд, котрий бачив у Швеції нового небезпечного ворога. За цих умов Москва пішла на зближення з Польщею, яка запропонувала російському цареві Олексію Михайловичу стати польським королем на випадок смерті Яна ІІ Казимира.

У травні 1656 р. цар оголосив війну Швеції, а в серпні розпочалося московсько-польські переговори у Вільно. Українську делегацію на ці переговори не допустили.24 жовтня 1656 р. було укладено Віленське перемир’я, яке передбачало: – воєнні дії між Польщею й Москвою припинялися; – обидві країни зобов’язувалися не розпочинати переговори про мир зі Швецією; – натомість передбачалися спільні воєнні дії проти Швеції та Бранденбурга; – обрання царя на польський трон.

Внутрішнє становище Укр. держави по смерті Хмельницького переважно зумовлювались зовнішніми факторами. Розпалася спілка держав проти Р П. Трансільванія зазнал поразки. Браденбурзький правитель відокремив від Р П Пруссію та об’єднав її з Бранденбургом в єдине королівство. Швеція уклала мирний договір з Московією і Р П. Польща разо із Кримським ханством розпочала приготування до війни. Вдався до наступу проти незалежності Укр держави й царський уряд. Свідченням стали «статті» з викладом основних положень нового бачення російським престолом укр.-рос відносин. У них йшлося про те, що: у найбільших укр. містах мають стояти царські воєводи з військом, утримуватись вони повинні за рахунок місцевого населення;- податки з оренди, доходів і млинів мають надходити до царської скарбниці;- кількість реєстрових козаків має бути скорочена до 10-40 тис чол.; - кандидатуру гетьмана узгоджувати із царем. На внутрішньому становищі Укр держави позначилась і тривала війна. Ситуація ускладнювалась поглибленням розбіжностей між прихильниками різних зовнішньополітичних орієнтацій, між правобережними і лівобережними полками.