Людина, яка не вміє управляти своїми емоціями – невихована.

Сьогодні старшокласникам стало круто показувати себе занадто дорослими. Не маючи поруч зразку позитивного стилю життя, вони зачасту переймають адаптивну поведінку від дорослих, яка не завжди є позитивною. Вони ніби стрімко перескакують з підліткового віку одразу в дорослість. Дівчатка стали схожі на сміливих хлопчиків, а хлопчики стають безвідповідальними, «безхребетними», пасивними, несміливими, регресивними і дорослими це підхоплюється і визначається як належне.

Вихователі почали виховувати хлопчиків гарними, а дівчаток сильними. А де ж ділись чоловічі (риси) особливості характеру у батьків, які виховують хлопців? А де ж їм взятися якщо їх виховують матері. Зараз мало хто з хлопчиків допоможе нести портфель дівчинці, а за них зачасту несуть портфель мами, аж до 5 класу. Хлопчикам уступають місце зрілі жінки в автобусах і учнівська молодь це сприймає нормою. Навіть, якщо це учень молодшого шкільного віку то така поведінка дорослих привчить його точно так само вести себе будучи старшим. Це все призводить до того, що дівчата звикають вести себе, як чоловіки і у сім’ї та на роботі переймають на себе роль чоловіка. Отже, перемішались роль жінки і роль чоловіка.

Дитина зараз не часто бачить, щоб мама всміхалась, показувала приклад емоційної врівноваженості, а тато переймався вихованням, займав управлінську, лідерську позицію у сім’ї, піклувався про мажорний психологічний клімат. Жінка часто змушена перебирати на себе роль лідера і нести сім’ю на своїх плечах, а дитина бачить це і переймає як приклад, але тільки ми знаємо, що він хибний. Ніжність для дівчинки вже зникаюча форма поведінки, як і мужність для хлопчика. А де ж ділись чуйність і дитяча безпосередність; романтизм наших старшокласників? Невже умови сучасного світу їм так і не дозволять відчути юності? І чи хочуть вони її відчути? Чи знають вони, що таке дорослість? Умови звичайно змінились, але хто ж створює їм такі умови? Відповідь: оточуючі люди, від яких вони і переймають модель поведінки.

Депресивність стала нормою для старшокласників, смуток в їхніх очах, якась дивакувата дорослість і навіть старість. Старшокласників важко здивувати на сьогодні, вони хочуть справити враження про себе як про тих, що й так все знають і ні у що вже не вірять крім інтернету. Здивування і мрія – самі великі синоніми людини. Старший підлітковий вік – це пора колосальних мрій. Дозвольте старшокласнику помріяти. Мрія – це ресурс, вона наче трамплін на старті у доросле життя. Трамплін допоможе злетіти, як мрія допомагає замотивувати і створити ідеомоторний образ необхідних обставин для її досягнення, адже, немає нічого неможливого. Єдина неможливість це, те, що ми рідко дозволяємо собі уявляти. Прикро, але значна кількість старшокласників не мріє. Часто мають вигляд повний заклопотаності, проблем, відчаю, виглядають набагато старшими за свої роки. А юність без мрії це як дерево без листя. Воно вже здається старим.

Старшокласники не маючи власного досвіду безселективно переймають манеру поведінки у батьків, які часто не виблискують щастям, а навпаки мають апатичну поведінку. Дитина йде за тим самим сценарієм, не маючи позитивних орієнтирів, гідного зразка для наслідування, беручи його за чисту монету ефективної адаптації. Для них круто нині вести себе як дідусь, який вже прожив ціле життя і якого вже нічим не здивуєш. Вони не бачать своєї ролі у житті окрім незадоволення життям. Але ж все, що ми бачимо навколо себе: комп’ютери, телефони, будинки і т.д. вони теж колись були мрією… Всі винаходи, всі досягнення відомих людей теж починались із мрії. Людина не знала як цього досягне, але у неї була мрія. Нехай старшокласник уявить як його сприймають, яким хоче бачити себе в класному колективі, відчує нові ресурси для змін. Хай уявить себе після закінчення школи через 1 рік, через 5 років, а потім через 10 і 20 років. Хай побачить себе в тому навчальному закладі, в який хоче вступити. Нехай уявить себе у тій професії, що хоче обрати. Так моделювання ситуації успіху та вдачі дещо приблизить старшокласника до бажаного, тим самим заставить задуматись, яких навичок, затребує від них суспільство задля досягнення бажаного. Або можливо він прийме рішення відмовитись від такої спеціальності. Моделювання ситуації допоможе віднайти себе у якомусь образі, у конгруентній професії.

Педагог може посприяти розвитку в учнів тих рис характеру, тих навичок які допоможуть йому вижити у сучасному суспільстві.

Випускникам необхідно вміти бути ніжними і чуйними, вміти знайомитись і домовлятись, дотримуватись паритетних стосунків і джентльменської угоди, вміти формувати конкурентоздатну команду, управляти підприємством (організацією), оптимально приймати вольові і відповідальні рішення, вміти реабілітовуватись у ситуаціях невдачі, бути цілеспрямованими, товариськими, ініціативними, вміти ставити перед собою задачі і домагатись рішень, йти на свідомий ризик.

А яку модель поведінки демонструє учням кожен із нас? Чи задумуємось ми з якими базовими навичками, вміннями учень залишає школу? Що зробив кожен з нас, щоб допомогти випускнику сформувати ці вміння? І учитель, який допоможе випускникам в оволодінні такими вміннями, які сприятимуть набуттю кар’єрного росту та успіху у житті, той вчитель має усі можливості, щоб реально допомогти учневі.