Теоретико-практичні основи формування успішної особистості старшокласника

Успех - это идея плюс воплощённый выбор. Оглянись вокруг: всё, что ты видишь, к чему можешь прикоснуться руками, когда-то было лишь невидимой идеей, пока некто не воплотил её в жизнь.

Ричард Бах

Психологічні особливості впливу менталітету педагога на соціалізацію особистості школяра

Відсутність у шкільному середовищі фундаментальних основ для формування соціально-адаптованої, успішної у професійному плані особистості випускника є важливою проблемою державних загальноосвітніх закладів. Усе це ставить під сумнів спроможність школи створити сприятливі умови для успішного процесу соціалізації, а також ефективної самореалізації особистості школяра. Складається враження, що шкільне середовище відірване від реалій життя, які можуть постати перед випускником. Вчитель часто продовжує показувати приклад стабільності і своєї консервативності, в той час, як потрібно показати приклад гнучкості, уміння бути різним, творчим, винахідливим.

Всеукраїнське дослідження випускників середньої школи, а також вчителів старших класів, що його здійснили Інститут соціології НАН України та Інститут педагогіки НАПН України у вересні-жовтні 2011 року, мало на меті дослідити не лише освітні проблеми, які хвилюють молодь, а й її життєві плани, цінності, цілі, тобто психологічну й соціальну готовність молодих людей до вступу у доросле життя.

Загалом було опитано 1013 учнів і 1066 вчителів, з представленням абсолютно всіх областей України, всіх типів населених пунктів, всіх типів шкіл (у структурі середньої освіти країни 60% становлять загальноосвітні школи, 40% – спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї тощо).

За результатами опитування виявилось, що інтерес до майбутнього виявляє не більше ніж 15% дорослого населення України. Натомість опитування молоді засвідчило, що вона вступає в своє майбутнє з великим оптимізмом.

Молоді цікаво, що буде в житті завтра, і вона вступає в це життя з усіма гарними позитивними сподіваннями: з оптимізмом – майже 60%, тоді як загалом по Україні дорослих оптимістів менш ніж 30%, з надією та впевненістю – майже 40%, по Україні – лише 10%. Відчуття радості в уявленнях про власне майбутнє притаманне 40% випускників, тоді як у загальнонаціональному дослідженні таких людей віднайшлося лише 4%. Усе гаразд у молодих людей і з задоволеністю життям. Якщо серед дорослих задоволеність відчуває лише 2,5%, то серед випускників таких 27,5%. Висновок такий: існує досить великий розрив між очікуваннями випускників і реальною ситуацією в країні, яка розбиває їхні «рожеві» погляди на власне майбутнє. Це свідчить про те, що старшокласники не бачать реальної картини суспільного життя та своїх місця і ролі в ній. Вони виявляють неготовність вирішувати проблеми, які постають перед ними.

Проте відзначили соціологи й бентежні нотки у настроях старшокласників. Дослідження виявило, що 30% випускників все ж відчувають тривогу щодо завтрашнього дня, 20% учнів старших класів переживають розгубленість. Увага наголошується на тому, що «розгубленість» це єдина позиція, де молодь почуває себе гірше, ніж загал.

Це відбувається, через те, що вони все ж не впевнені в своїх силах, вступаючи в доросле життя. Проте песимістів серед них все одно лише 3%, безвихідь відчуває лише 6%. Одним словом, тільки меншість молодих людей налаштована негативно, більшість все ж перебуває в «країні мрій».

Таке позитивне налаштування на майбутнє має спиратися на конкретні можливості, якими б молодь могла скористатися. Досліджуючи ці можливості, соціологи виявили, що достатність їх відчуває 30% молодих людей, тоді як серед вчителів таких оптимістів – лише 9%.

Серед життєвих планів у молоді на першому місці – створити сім’ю, знайти цікаву роботу, отримати гарну освіту (40%), які є традиційними пріоритетами молоді. Проте несподівано у опитуванні на вищі позиції вийшла «успішна кар’єра в суспільно-політичній або бізнесовій сфері». Зробити успішну кар’єру (понад 30%) воліють більше, ніж досягти високого рівня матеріального добробуту. Зробити кар’єру в соціально-політичній сфері для молоді виглядає більш привабливим – через те, що тут вона бачить менше зобов’язань, ніж у разі створення власного бізнесу, за яким стоять конкретні труднощі і жорсткіші умови взаємовідносин.

Не цікавить молодь і така амбіційна потреба людей, як самореалізація. Попри те, що вона сподівається і хоче всього досягти в житті, розвинути свої здібності й втілити їх в досягнення у плани молоді не входить.

Результати опитування свідчать, що такі дані, де є мрії дітей і великі негаразди суспільства, вельми проблематичні для держави, позаяк констатують велику невідповідність очікувань і запитів молодого покоління тій професійно-освітній структурі, яка потрібна соціуму. Це також вказує на проблеми в підготовці старшокласників до дорослого життя, коли вчитель створює тепличні умови, робить все для того, щоб учень отримав готову інформацію, готовий план до дій і т.д і не створює умов, де б ті відчували перешкоди у досягненні цілей та вчились їх долати самотужки (щоб відбувалось учіння).

Вчитель має сприяти розвитку учнів і у зв’язку з цим вчити їх мислити, а також давати право на помилку, адже помилка сприяє здобуттю досвіду і розвитку. Також потрібно не втручатись у життя учнів під час перерв, бо реальний розвиток учнів відбувається саме на перервах. У школах Тайланду, Кореї, Японії намірено розширений час на перервах, для того щоб учень більше перебував у середовищі спілкування, де б мав можливість встановлювати соціальні зв’язки, конкурувати, вирішувати конкретні проблеми та конфлікти, тим самим загартуватися і особистісно рости. У нас нажаль часто виходить, що учень психологічно неготовий до зустрічі з труднощами реального світу ще в школі, доказом цього є шкідливі звички (невміння говорити «ні», бажання бути таким як всі, щоб відчути прийняття у компанії), часті конфлікти (через невміння контролювати власні емоції та поведінку, незнання способів їх розв’язання, відсутність навичок продуктивного спілкування), прояви агресії (через ненабуття навичок сублімації) і т.д.

Сценарій життя особистості дитини у школі зовсім не обов’язково є таким, з якого можна прогнозувати її майбутнє. Прикладом цього є відмінник, якому у школі навчатись відносно легко, але який не може стати успішним у житті. Тому, що у нього слабко розвинуті пробивні, лідерські, бізнес-навички чи особливості характеру; мало або взагалі немає друзів, а значить підтримки та зв’язків; слабке здоров’я, перевиснаження, що є наслідком постійних навчальних перевантажень. Зачасту він має низьку самооцінку, завищені вимоги як до себе так і до оточуючих, боїться помилитися, що часто призводить до пасивності, потім розчарування у собі та в людях, депресій, психосоматичних захворювань тощо. Відмінник погано переносить будь-які зміни, намагається не відхиляться від загальноприйнятих норм поведінки, рамок і вимог, які починають діяти на нього вже, як клітка на особистість, а успіх вимагає креативного підходу до справи, для досягнення його необхідно вміти ризикувати.

В той час як двієчники і трієчники часто стають по життю успішними, тому що загартовуються з дитинства до труднощів, конкретно знають, чого вони хочуть від життя. Вони ставляться до проблем безпосередньо, знаючи їх місце у житті, так само, як і до навчання. Їм легше пристосовуватися, вони легше спілкуються, менш критичні по відношенню до себе і до оточуючих. Існує безліч прикладів, коли посередні учні ставали відомими і успішними людьми, успішними по життю. Серед них і знаменитості, і бізнесмени і навіть науковці, лауреати Нобелівської премії (Ісаак Ньютон, Білл Гейтс, Альберт Ейнштейн, Чарльз Дарвін).

Виховати успішного учня може лише успішний учитель, але більшість учителів перебувають у постійному стресовому стані, відчувають безліч страхів та страждають від комплексів, володіють негативним іміджем у громаді.

Ось деякі із страхів, що турбують педагогів:

1. Боязнь створити соціально-негативну думку про себе.

2. Боязнь попасти у немилість до директора школи.

3. Боязнь не догодити керівництву.

4. Боязнь перевірки, атестації.

5. Боязнь неуспіху.

6. Боязнь невдачі.

7. Боязнь бути вільним.

8. Боязнь бути собою.

9. Боязнь професійного підсиджування колег.

10. Боязнь професійної невідповідності.

11. Іудофобія – боязнь бути зрадженим тими, кого навчив.

12. Боязнь змови колег проти себе.

13. Страх відчуття що зусилля марні.

Подавлення педагогом власної напруги від постійного відчуття боязні додатково створює умови для зародження авторитарних стосунків учителя з учнем.

Школа, на сьогодні, радше формує особистостей яким властива соціальна боязнь, а ніж соціальна активність. Депресивний учитель породжує депресивну поведінку в особистості школярів.

Мета приходу вчителя на урок – управління розвитком дітей, переведення процесу навчання в учіння (в процес самостійного засвоєння учнями знань, умінь і навичок).

Також, вчитель перебуває у середовищі, де постійно на вчителя діють наступні психогенні фактори впливу:

• Публічність (постійне перебування на виду);

• Одноманітність (викладання одного і того ж навчального матеріалу із року в рік);

• Групова ізоляція (вчитель ізолюється рамками свого предмету, ставленням до учнів, своїми поглядами тощо);

• Самотність (учитель існує сам на сам з інформацією, яка нічого не приносить). Вчитель не може себе захистити перед учнями, а також він не має належного захисту від законодавства;

• Неспівпадання життя в часових структурах (життя без мрій, припасовування минулого до сьогодення);

• Персоніфікація конфліктів (коли вчитель вважає себе винним у багатьох конфліктах; і навіть тоді, коли він так не вважає його роблять винним начальство, законодавство, колеги).

Педагогу часто необхідно просто усамітнитись, щоб відпочити від щоденного надмірного перебування в центрі уваги.

Виховання в учнів конкретних якостей, зокрема доброти, чесності, вміння і бажання допомагати іншим і є основою виховної роботи у школі. А з іншого боку суспільство ставить власні вимоги до випускника, як конкурентностпроможної особистості, який повинен мати чіткі і сильні якості характеру. І серед них – допитливість, наполегливість, здатність до конкуренції, виконавча дисципліна, пробивні якості, агресивність захисту та нападу тощо.

Як поєднати у реальній роботі школи такий дуальний підхід суспільства до розвитку особистості школяра? Загалу хотілося б, щоб дитина була гуманна, а при потребі ставала конкурентноздатною у досягненні своєї мети.

Якщо соціальні групи та окремі школярі відносно безболісно пристосовуються до змін у внутрішньому і зовнішньому соціальному середовищі, то стабільність можна вважати динамічною. У разі, якщо педагогічні умови соціалізації старшокласників ґрунтуються на засадах авторитарності (педагоги зорієнтовані на формування учнів, як „соціально однорідних гвинтиків”), а „стабільність” досягається за рахунок повчання та залякування, то це призводить до стану застою системи.

Також, який розвиток може бути там, де учителі постійно формують установку в учнів, що вони ні на що не здатні, бо ще не виросли. Вони займаються ярликуванням учнів, створенням для них негативної репутації. Учитель навіть не може припустити, що учень може знати більше ніж він і в деяких випадках навіть заробляти більше. Але відомо, що зріла людина після 45 років схильна до адаптації на 40%, а молоді люди віком до 25 років – на 60%. Це означає, що зрілі значно відстають від молодого покоління, і можуть та й навіть повинні вчитися багато чому у власних дітей і учнів.

Успішною людина може стати тільки у демократично-креативному середовищі. Створити умови, при яких дитина зможе розпізнати свої здібності, знайти свій шлях і досягнути успіху чесним шляхом – основне виховне завдання суспільства і школи, зокрема.

Випускники часто залишають школу з безліччю чужих домінант (ідуть вчитися туди, куди сказали батьки; керуються тими принципами і цінностями, які були насадженні ЗМІ тощо). Тому, в першу чергу, потрібно розвивати у дітей аналітико-синтетичне, критичне, прогностичне мислення. З цих позицій профорієнтація розглядається, як навчання думати, здогадуватися, інсайтувати. Ідучи зі школи дитина має мати 5-6 невизначеностей, тобто має 5-6 виборів. Необхідна багатовекторність та романтизм при визначенні свого професійного шляху. Необхідно звернутися до індивідуальності дитини, до сценарію, який розробила природа. Створювати ситуації сумніву, вагання, щоб дитина почала мислити і знаходити рішення; спонукати дітей вірити у себе і власні сили, так як саме віра є пусковим механізмом будь-яких здібностей.