Правила спілкування колективу класу

1. Конфіденційність висловлювань. Взагалі уникати обговорення того, що відбувається і один одного за межами колективу класу.

2. Активність. Активно висловлюйте свою думку, повідомляйте про труднощі або проблеми під час обговорення.

3. Відповідальність. Беріть відповідальність на себе за те, що говорите. Починайте зі слова «Я», не використовуйте чуток, уникайте слів «всі», «ніхто», «завжди», «ніколи» і т.д.

4. Тут і тепер. У класі обговорюйте ті події, які відбуваються саме тут і саме зараз. Тільки це має значення. Тільки на це можна вплинути.

5. Ввічливість. Не перебивайте того, хто говорить. Будьмо толерантними та тактовними, не говоримо про присутніх у третій особі (він, вона, її), а звертаємось особисто (по імені), а не за прізвищем.

6. Толерантність. Недопустимість особистих оцінок. Оцінюйте не особистість однокласника, а тільки його вчинки, дії, поведінку. Доречним буде виразитись: «Ти зробив неприємний вчинок». Замість «Ти – неприємний».

7. Мобільність. Кожен має право, якщо вважає за потрібне, не відповідати на запитання, не брати участі в обговоренні ситуації і це не викликає дискомфорту.

8. Комунікабельність. Підтримуйте стосунки зі всіма однокласниками, а особливо з тими з ким ви найменше знайомі.

9. Доброзичливість. Підкреслюйте лише позитивні якості партнера. Говоріть частіше добрі слова.

10. Відвертість та щирість. Відверто висловлюйте свої почуття, краще відмовитись від відповіді ніж вводити колектив класу в оману.

Педагогами також мають бути створені правила спілкування у системі стосунків «учитель-учитель» та «учитель-учень».

Правила спілкування педагога у системі стосунків «вчитель-вчитель», «вчитель-учень»

1. Відповідальність.

Педагог бере відповідальність за те, що говорить про учня. Починає висловлювати думку зі слова «Я», віддає перевагу «Я-висловлюванню» при декламації зауважень. Він не використовує чуток, уникає слів «всі», «ніхто», «завжди», «ніколи».

2. Ввічливість.

Педагог не перебиває того, хто відповідає, виявляє тактовність, не говорить про присутніх у третій особі (він, вона, її), а звертається особисто, по імені, а не за прізвищем.

3. Доброзичливість.

Учитель намагається частіше підкреслювати позитивні якості свого колеги. Доречно вживає добрі слова.

4. Конфіденційність.

Учитель уникає обговорення того, що відбувається між суб’єктами навчального закладу за його межами. Крім випадків, коли не повідомлення може зашкодити чийомусь життю чи здоров’ю.

5. Толерантність.

Педагог розуміє, що кожен суб’єкт навчального закладу має право на своє поле зору. Виявлення незгоди з думками чи діями інших, критика на їх адресу має бути об’єктивною, аргументованою, тактовною.

Недопустимими для педагога є прояви негативних емоційних реакцій, приниження людської гідності, осуд, погрози.

На батьківських зборах класному керівнику важливо розглядати проблеми психології виховання, вікової психології.

Виховні години з учнями старших класів мають бути спрямовані на розвиток:

- вмінь структурувати свій час та планувати діяльність;

- вміння захищатися від того, що травмує (це можуть бути: колектив класу, вчитель, мікрогрупа, однокласник, клас в цілому) та навичка захищатися від самого себе;

- вміння селектувати знання, вирізняти пріоритетні вміння, вибирати ті, що потрібні для конструктивного життя в суспільстві;

- задіювати критичне мислення і вміти об’єктивно інтерпретувати побачене, почуте, відчуте;

- володіти етикою та культурою комунікації;

- володіти навичкою командної роботи;

- вміння переживати одинокість;

- контролювати свої емоції та виводити емоції у соціально прийняте русло;

- вміння формувати лідерські, пробивні риси характеру, конкурентноздатність;

- вміння формувати позитивну «Я-концепцію».

Вміння правильно розпізнавати свої емоції та оточуючих людей, здатність у критичний момент взяти себе в руки і не піддатись сильним емоціям (гніву, роздратуванню чи смутку), тобто розвиток емоційної сфери є необхідним випускнику для досягнення максимального успіху в житті. Емоції дані людині для того, щоб допомагати регулювати свою поведінку. Керування своїми емоціями – це ще один напрямок у виховній роботі дітей. При рівних розумових здібностях, успішніші у сімейному житті, роботі, ті, у кого коефіцієнт емоційного розвитку вищий. Вчені-дослідники встановили, що близько 80% успіху в соціальній та особистій сферах життя визначає саме рівень розвитку емоційного інтелекту, і лише 20% – всім відомий IQ – коефіцієнт інтелекту, що вимірює ступінь розумових здібностей людини.

Цей висновок учених перевернув у середині 90-х років XX століття, погляди на природу особистісного успіху та розвитку людських здібностей. Виявляється, що вдосконалення логічного мислення і кругозору дитини ще не є запорукою його майбутньої успішності в житті.

Емоційний інтелект – це явище, яке об'єднує в собі вміння розрізняти і розуміти емоції, керувати своїми емоційними станами та емоціями своїх партнерів по спілкуванню.

Приблизно 50 років тому психологи штату Масачусетс провели нескладне спостереження. У якості піддослідних виступили 450 американських хлопчиків. 70% з них відрізнялися високим IQ і виросли в цілком благополучних сім'ях. Третина, з хлопців ще в дитинстві зіткнулася з сімейними проблемами і не відрізнялася задатками геніїв, тобто показники IQ в цьому випадку були більш ніж середніми. Як показала зустріч 15 років по тому, їхній життєвий успіх далеко не прямо залежав від показників IQ. Набагато більш важливими виявилися вміння протистояти стресу і звичка залишатися оптимістом, незважаючи на невдачі.

Можливі два підходи до розвитку емоційного інтелекту: можна працювати з ним безпосередньо, а можна опосередковано, через розвиток пов'язаних з ним якостей. Сьогодні вже доведено, що на формування емоційного інтелекту впливає розвиток таких особистісних властивостей, як емоційна стійкість, позитивне ставлення до себе, внутрішній локус контролю (готовність бачити причину подій, що відбуваються в собі, а не в оточуючих людях і випадкових факторах) і емпатія (здатність до співпереживання). Таким чином, розвиваючи ці якості дитини, можна підвищити рівень її емоційного інтелекту.

Особлива увага приділяється комплексу поведінкових навичок, які формуються у дитини в процесі її соціалізації. Важливою частиною емоційного інтелекту є самомотивація. Під нею розуміють здатність людини інтенсивно працювати над якоюсь задачею, не розраховуючи особливо на винагороду або підвищення соціального статусу. Самовмотивованим людям притаманні надзвичайна завзятість у досягненні поставлених цілей, оптимізм (навіть після невдачі), бажання досягати результату всупереч труднощам і перешкодам. Хто вміє мотивувати себе, той зможе мотивувати і інших.

Ще один компонент емоційного інтелекту це емпатія – здатність поставити себе на місце іншої людини, здатність до співпереживання. Емпатія також включає здатність визначити емоційний стан іншої людини на основі мімічних реакцій, вчинків, жестів і т. д. Як показує практика, з подібних людей виходять першокласні менеджери.

З метою розвитку емоційного інтелекту вчителю слід висловлювати думки про вчинки дитини, але не про її індивідуальність. При чому такі висловлювання мають бути у формі «Я-висловлювань». Потрібно замінити: «Ти недисциплінований» на «Мені неприємно, що ти сьогодні говорив на уроці тоді коли я пояснювала, такий твій вчинок мене пригнітив і я в такому настрої дещо занизила оцінки твоїм однокласникам». Дозвольте учневі самому зрозуміти, що його вчинок був не найкращим, хай сам зробить висновок. Нехай такими словами зрозуміє, що таке неприємно і зможе відчути те, що відчуває вчитель. Можливо така поведінка зможе посіяти зерно співчутливості або хоча б солідарності з однокласниками та колективізму.

Поведінка може змінитись, якщо відбудуться зміни у емоційній сфері, якщо учень відчує, що оточення його приймає іншим, дозволяє бути собою і сприймає охоче у новому образі. Адже, як відомо: як корабель назвеш так він і попливе. Учень має розуміти особисту відповідальність, роздумувати над власними вчинками, регулювати свій емоційний стан, відчувати емоції оточуючих людей, доречно виявляти свою чуйність, співчутливість. Це зробить безпечними і стосунки між учнями, і відносини між іншими учасниками навчально-виховного процесу. Комплекс поведінкових навичок об'єднаний загальною назвою – «життєво важливі навички».

Життєво важливі навички – комплекс поведінкових навичок, що забезпечує здатність до соціально-адекватної поведінки, що дозволяє людині продуктивно взаємодіяти з оточуючими і успішно справлятися з вимогами і виживати у середовищі, що змінюється. Ці навички є універсальними незалежно від специфіки конкретної культури.

Навички позитивного і конструктивного ставлення до власної особистості – здатність пізнавати свій характер, свої переваги, недоліки, бажання, рівень домагань. Вони є базою для формування почуття власної гідності.

Навички позитивного спілкування – здатність конструктивно взаємодіяти з оточуючими.

Навички самооцінки та розуміння інших – здатність адекватно оцінювати себе і сприймати інших, усвідомлена можливість прийняття людей такими, якими вони є.

Навички управління власними емоціями і емоційними станами – здатність адекватно реагувати на власні емоції й емоції інших людей.

Навички адекватної поведінки в стресових ситуаціях – здатність адекватно вести себе в стресових ситуаціях, знання про джерела стресу в нашому житті, про особливості його впливу на нас.

Навички продуктивної взаємодії – здатність конструктивно і «цивілізовано» вибудовувати відносини з іншими людьми, підтримувати відносини тривалий час.

Навичка самостійного прийняття рішень – здатність приймати конструктивні, виважені рішення.

Навичка вирішення проблемних ситуацій – допомагає впоратися з проблемами, формується в результаті багаточисленного досвіду.

Уміння працювати з інформацією – дозволяє людині швидко і вільно орієнтуватися в постійно мінливій життєвому середовищі.

Навички творчості – здатність нестандартно, творчо вирішувати різні завдання в будь-якому виді діяльності.

Труднощі, які заважають розуміти емоції інших обумовлюються певними факторами, серед яких найбільш виразними виділяємо наступні:

1. Наявність наперед заданих установок, оцінок, переконань, які є у спостерігача задовго до того, як реально почався процес розпізнавання і розуміння емоцій іншої людини.

2. Наявність уже сформованих стереотипів, у відповідності з якими спостерігач відноситься до певної категорії людей і спрямовує увагу на пошук у іншої людини аналогічних рис.

3. Намагання зробити висновок про емоційний стан іншої людини з першого погляду, тобто ще до того, як отримали про людину вичерпну інформацію.

4. „Ефект ореолу”, тобто ситуація, коли перше враження про яку-небудь сторону особистості узагальнюються і розповсюджуються на весь образ людини у проявах її емоційного стану. Якщо це враження позитивне, то позитивне переоцінюється, а негативні прояви виправдовуються. Якщо перше враження негативне, то навіть виправдані прояви емоцій не помічаються або оцінюються як корисливі.

5. „Ефект проекції”, який полягає в тому, що іншій особі приписуються за аналогією з своєю особистістю власні якості і емоційні стани. Людина, яка розпізнає і оцінює емоції іншої людини, схильна логічно передбачити наступне: „Всі люди такі, як я”, ”Інші протилежні мені”. Це означає, що вперта і підозріла людина побачить такі ж прояви емоцій, які характерні для неї, навіть якщо вони об’єктивно і відсутні. А добра, чесна, небайдужа людина, навпаки, може сприймати емоційні прояви іншої людини через „рожеві окуляри” і помилитись.

6. „Ефект первинності”, який проявляється в тому, що перша почута чи побачена інформація про емоційні прояви людини здатна вплинути на ставлення в цілому до цієї людини. І навіть якщо ця інформація змінюється на протилежну, то все рівно людина пам’ятає ту першу інформацію. Щоб враження перенести у позитивну площину, слід позитивно на нього налаштуватися.

7. Відсутність бажання і звички уважно ставитись до емоцій інших.

8. „Ефект останньої інформації”, який проявляється в тому, що, якщо останні дані про прояви емоцій людини негативні, то це може перекреслити усі попередні думки про неї.

Саме наші відмінники, в більшості мають низький коефіцієнт емоційного інтелекту (ЕQ), що часто є причиною їх кар’єрної неспроможності у житті.

Деякі ознаки низького емоційного інтелекту

1. Невміння «тримати себе в руках», схильність до конфліктів.

2. Непоміркованість.

3. Імпульсивність.

4. Часті перепади настрою.

5. Потурання своїм бажанням.

6. Шкідливі звички.

7. Втечі з дому.

8. Низька або занадто висока самооцінка.

9. Вживання нецензурних слів.

10. Слізливість, капризність.

11. Нехтування настроєм інших людей.

12. Невміння вести себе адекватно настрою співбесідника.

Отже, часто причиною проблем учня у навчанні, шкільному житті є емоційна незрілість, низький коефіцієнт емоційного розвитку, а не розумові здібності чи відсутність навичок поведінки. Щаслива доля залежить від високого EQ. Високий емоційний коефіцієнт забезпечується двома основними чинниками: самоконтролем та здатністю «читати» почуття іншої людини.