Бізнес-план успішного майбутнього (Або як навчити школяра зрозуміти свої бажання)

Мета: навчити старшокласника (учителя) алгоритму розуміння власних мотивів з метою успішної самореалізації та досягнення успіху у майбутньому.

Завдання до роботи:

• Набуття розуміння цілей, задач і смислу життєвого шляху.

• Знайомство з картами і програмами психіки, які визначають ефективність життєдіяльності особистості.

• Вивчення способів самокорекції.

• Визначення і розширення рамок особистостого тунелю реальності.

• Оптимізація психологічного часу життя.

• Побудова ієрархії бажань, потреб.

• Формування навичок формулювання мети та результату.

• Формування навичок набуття готовності для досягнення мети.

• Техніки програмування успішного майбутнього.

Проблема ефективного життєвого становлення теперішнього випускника школи, є напевне основною в житті їх батьків, вчителів, соціальних працівників, психологів. А як відшукати власну траекторію життя, як зрозуміти куди йти, як йти, коли йти? Вам напевне знайома фраза – «Сам незнаю, що я хочу». Так, це фраза, яку ми, дорослі люди час від часу промовляємо. Маючи неабиякий досвід, ми нерідко незнаємо, що ми хочемо від прийдешнього дня, від власного життя, від власних дітей, друзів тощо. У цьому сенсі, більшість людей живе спонтанно, як доведеться. Навички планування у нас, на жаль досить слабко розвинуті. Випускник школи зазвичай про це теж мало що незнає. Багаточисленні діагностичні процедури, тренажі, заняття в своїй масі розцентровані, відірвані від життя як системного явища. Знання що пропонуються, неповязанні здебільшого з реальним життям. Вони подаються самі по собі, позаконтекстно, відірвано. У результаті учень має багаж розрізнених знань, які звичайно не мають системної цілісності у свідомості школяра. Говорячи про роботу психолога, теж помітно, що реально, ми маємо окремі розвиваючо-пізнавальні вкраплення в особистість. У результаті, на виході із школи, дитина не має системних уявлень про свій внутрішній світ, про себе, як особистість.

В чому проблема? Як її вирішувати? Відповідь проста – потрібно вжити низку психолого-педагогічних заходів для розвитку тих навичок психічного життя, які лежать в основі і є першочерговими і пусковими для будь-якої діяльності людини, будь-якого її життєвого кроку, а це – розуміння своїх бажань і управління ними. Не дивно, що значна частина випускників школи незнають куди піти вчитись. Ну, мало того, що протягом 11 років навчання у школі, за них приймали рішення учителі, тай ще і батьки приймають фінальне рішення стосовно того, куди піти їм вчитись. Необхідно сконцентруватися на головному – як допомогти школяреві зрозуміти свої бажання, як побачити прояв власної особистості через мотиви у контексті всього подальшого життя. Якщо я незнаю що я хочу, то я і не можу прийняти рішення про те, що мені робити зараз, завтра, через п’ять років тощо. Мотиваційний хаос у житті людини, ніколи не приведе її до благополуччя та успіху! Не може людина, яка не уявляє ієрархічної картини своїх бажань, приймати рішення за іншу, тим більше визначати для дитини, що і як вона має хотіти, про що має мріяти. Добре що дорослі, ще не навчились управляти мріями дитини. Добре, що образи особистості є недоступними для зовнішнього втручання і є швидше єдиною і повною власністю особистості.

Резюме. Випускник школи має розумітись у першу чергу в тому що він хоче від життя, він має мати чітку ієрархічну картину власних мотивів щодо життєдіяльності у соціумі. Слід пам’ятати, що людина в кінці кінців являє собою – «Я хочу» і життя суспільне – є зіткненням людських «Хочу». Педагог має бути мотиваційно центрованим і розуміючим себе з позицій планування власного життєвого шляху. Педагог і психолог мають бути диспетчерами в сенсі тому, щоб навчити дитину, ефективно рухатись з своїми бажаннями серед бажань людського оточення.

Проблема планування людиною подальшого життя (і не тільки професійного) є дуже серйозною. Ви ніколи не задумувались про те, що у людини можуть бути життєві потреби, які набагато важливіші роботи, вступу у Вуз, зарплати? Ми так звикли ходити всі строєм, що навіть не допускаємо, що люди різні (стрій – тоталітарна форма управління людьми). То про яку творчість ми говоримо у школі? Адже життя власне треба творити! Творити його я можу сам, і тільки. Але все ж таки, що людей об’єднує у життєвих потребах, що учні на виході із шкільного життя мають розуміти, щоб стати собою? Саме так, можливо, необхідно розпочинати роботу з школярами та учителями в плані психокорекції їх власної ієрархічної картини мотивів. І не потрібно розглядати вибір професії окремо і відірвано від життя у повному його змісті, професія – це фрагмент і частина життя (і досить суттєва частина) серед інших фрагментів, які є так само важливими. Вам відомо з психотерапії, що при наданні психологічної допомоги ми часто вимушені працювати з картиною життя клієнта, а не тільки з проблемою!

Перше, що об’єднує людей в їх бажаннях, то це те, що вони хочуть бути щасливими. На рівні абстрактному це звучить так – «Хочу щастя». А хто ж його не хоче? (з гумором). І поки людина не переведе для себе у конкретику дане бажання, у неї нічого в житті путнього не вийде. На рівні реального життя щасливий той, хто відчуває себе благополучним. Благополуччя приводить до відчуття задоволеності собою і суб’єктивного відчуття щастя. Благополуччя передбачає успіх у чомусь, на рівні задоволення власних потреб (успіх у кожного свій, чи не так?). Скажіть, а в чому людина має бути благополучною, а значить успішною (щасливою, якщо абстрактно)? Лаконічна відповідь на це запитання існує у нейропрограмуванні. Існує так званна зірка щастя або зірка благополуччя. Згідно неї , людина щаслива та, яка благополучна в п'яти сферах людського життя: здоров'ї, стосунках, любові, роботі, грошах.