3. Образ як форма буття художнього твору

Група вторинних значень поняття «образ» з'являється у зв'язку з необхідністю позначення внутрішньої специфіки кінцевого результату форм

образного мислення, тобто матеріаль­ного його відтворення за допомогою фарб (у живописі), звуків (у музиці), слів (у літературі). Оскільки в цілому кін­цевим результатом образного мислення, що реалізує себе в ході відображення дійсності, є художній твір, то, у прин­ципі, будь-який естетично значущий його елемент, тобто будь-яке життєве явище, у ньому відтворене, може бути назване образом. У художньому творі кожен з таких обра­зів виступає як відносно автономна одиниця чи окремо взята клітинка того складного й цілісного образного орга­нізму, яким, по суті, є увесь художній твір. Стосовно літе­ратурно-художнього твору з цієї точки зору образами називають як окремі словесні уявлення, так звані «мікро-образи», чи словесні образи (під якими найчастіше розу­міють тропи та різноманітні синтаксичні фігури), так і більш значні смислові одиниці твору або його «макро-образи», до яких відносять зображених у творі людей, тва­рин і т. д. (образи-персонажі, оповідачі, розповідачі). їхнє природне (образи-пейзажі) та речове (образи-інтер'єри) оточення.

 

В особливу групу образів літературно-художнього твору виокремлюють так звані образи автора й читача. На відміну від попередньої групи образів, які виступають у творі як об'єкт зображення, авторський і читацький образи склада­ють групу образів, пов'язаних із суб'єктами зображення, сприйняття та оцінки зображуваних у творі об'єктів, тобто такими образами, які немовби збоку спостерігають за зо­бражуваними подіями, певним чином оцінюючи їх. Під образом автора в цілому розуміють явище втіленості самого автора-творця в його творінні, під образом читача — явище включеності до твору, врахування й передбачуваності авто­ром потенційних читацьких оцінок того, про що у творі розповідається.

 

Образом, нарешті, називають і ввесь твір у цілому, маючи на увазі при цьому насамперед спосіб специфічної смислової його організації, численні елементи якої, врешті-решт, висту­пають як видозмінювані форми прояву якогось єдиного смислового цілого: «...на питання, „де" образ у творі? — пише С. Бочаров, — можна відповісти: всюди. Образність є взагалі буття художнього твору, його „матерія". Характери героїв, сюжетні положення, композиційна будова мовлення, особли­вості мови, авторської та дійових осіб, вся ця видима плоть, „тканина" літературного тексту, модифікації образу, його „перетворення", форми, конкретні обриси».

4. Літературно-художній образ — 1) естетична категорія, що характеризує особливий, притаманний мистецтву спосіб творення уявного світу; сформований фантазією письменника світ, тією чи іншою мірою співвідносний зі світом реальним на рівні суспільних, культурних, історичних, психологічних та інших явищ. Міметичне розуміння категорії Л.-х. о. (коли уявний світ визнається за більш чи менш докладне відтворення дійсності у художній формі) розробив ще Аристотель: "Мистецтво є наслідуванням і художнім відтворенням не лише того, що є, і того, що було, але в однаковій мірі й того, що може бути з вірогідністю або ж з необхідністю" ("Поетика"). У сучасному літературознавстві знаходимо широкий діапазон міметичного трактування Л.-х. о.: від розуміння Л.-х. о. як відбиття чи навіть віддзеркалення емпіричного світу до художньої трансформації лише якоїсь сторони, окремої реалії чи фрагмента дійсності, що існує поза літературним твором. Перша актуальна для реалізму, натуралізму, друга — для модернізму і особливо — для постмодернізму. 2) Будь-яке явище уявного світу, котре завдяки творчій художній діяльності письменника сприймається читачем як щось цілісне, завершене, зриме (образ Чіпки, образ стихійної бунтарської сили в романі Панаса Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"; образ народу, образ землі у творах У. Самчука "Волинь" і "Марія"). 3) Семантична (значеннєва) трансформація слів у художньому тексті, коли об'єктивному мовному значенню слова (слів) надається специфічне художнє значення, відбувається "семантичне зрушення", що дає змогу по-новому, з несподіваного боку розглянути предмет чи явище. Це розуміння Л.-х. о. поширюється на тропи. Специфіка Л.-х.о. зумовлена природою літератури як виду мистецтва. Оскільки матеріалом літературного твору є не речова субстанція (бронза, мармур, фарби і т.п.), а система знаків, мова, то Л.-х. о. не має такої наочності, як, наприклад, образ у малярстві. Л.-х. о. складається з багатьох різнопланових елементів, природний наочний зв'язок між якими опосередкований. Вони взаємопроникають, переходять один в одного, змінюють звичне, усталене значення слова. Єдиної класифікації Л.-х. о. немає. За предметним принципом можна визначити ряд образних шарів, які накладаються один на одного: образи-деталі (від найдрібнішої художньої деталі до таких розгорнених описів, як пейзаж, портрет, інтер'єр і т.п.), що є статичними, фрагментарними; динамічні образи-персонажі (образи подій і вчинків, думок, настроїв і переживань, що мають місце у просторі і часі, сукупний, збірний образ, в якому зосереджується увага на тому, що гуртує людей в одне ціле); образ — уявний світ літературного твору, світ, витворений автором, який включає ще ширший образ — образ світу; найглобальніший образ, що виходить за своєю предметністю за рамки твору й завершує художню світобудову. За своїм смисловим значенням Л.-х. о. розмежовуються на індивідуальні, типові, образи-мотиви, архетипи. Індивідуальні свідчать про самобутність автора, оригінальність і неповторність. Типові втілюють загальнолюдські риси, характерні особливості культурно-історичної епохи (образ Дон Кіхота, Ромео, Прометея). Мотив — це образ, який повторюється в декількох творах одного або багатьох авторів чи навіть цілого художнього напряму (мотив осінньої туги в ліриці Б. Лепкого). Архетип — найстійкіші моделі людської уяви (архетип індивідуального бунту в поезії В. Пачовського).

Х удожній образ

Художній образ – створена засобами мови узагальнена картина реальної дійсності або переживань митця у формі конкретного, життєво повного явища.

Види художніх образів:

• образ події;

• образ людини (дійова особа, персонаж, герой);

• психологічний образ (художнє відтворення почуттів, переживань, настроїв героя);

• образ явища;

• образ тварини;

• образ предмета.

Властивості (якості) художнього образу:

(тобто створене уявою митця і виражене в конкретно-чуттєвій формі поетичне змалювання подій, людей, явищ, предметів)

• картинність і конкретність – образ є одночасно художнім узагальненням і конкретним зображенням в одиничному малюнку багатьох однотипних подій, людей, явищ, предметів;

• емоційність – виражаючи переживання і настрої автора «в момент творення» (І.Франко), художній образ діє на почуття людини, хвилює її і викликає – позитивне чи негативне – ставлення до предмета зображення, його оцінку;

• стислість і місткість – небагатьма словами в літературі (звуками – в музиці, мазками фарб – у живопису тощо) художній образ виражає значний обсягом зміст, відтворює багатогранність суспільних подій і процесів, людських характерів, а також – світ предметів;

• змістовність – відтворює явища дійсності в «сконденсованому» вигляді, художній образ викладає різноманітні відомості про життя суспільства і природи, минуле й сучасне, про внутрішній світ і діяльність людини.

• Образи – символи : це такі художні образи, які мають алегоричний або символічний зміст (у байках).

• Словесні образи : це такі слова і вирази, яким властива картинність, яскравість, емоційність забарвлення. Такі образи називаються тропи.

Джерело: Бандура Олександра. Теорія літератури в тезах, дефініціях, таблицях: навч. довідник /ОЛ.Бандура, Г.Бандура.-К.: Шк.світ, 2008.-128с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).