2.Стиль авторський чи індивідуальний: визначення

Термін "стиль" походить від латинського слова "stilos", що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — індивідуальні особливості творчості письменника загалом. "Словник літературознавчих термінів" В.М.Лесина та О.С.Пулинця визначає стиль авторський чи індивідуальний як ідейно-художню своєрідність творчості письменника, риси його творчої індивідуальності, зумовлені життєвим досвідом, світоглядом, загальною культурою, характером, уподобаннями, орієнтацією на певні літературні напрями тощо.

Кожний видатний письменник має свій стиль, тобто улюблені теми і проблеми, найбільш відповідні жанри, найчастіше вживані засоби побудови творів, ліплення образів і розкриття характерів персонажів, свою творчу манеру (рос. "слог"), свій "почерк" і неповторні інтонації, по-своєму підходить до використання досвіду попередників і сучасників, своєрідно користується скарбами загальнонародної мови тощо. Тому ніколи не сплутаєш творів І.Котляревського з творами Г.Квітки-Основ'яненка, Марка Вовчка і П. Мирного, І.Франка і т.д. "Ідея,— писав В. Бєлінський,— вичитана або почута і, можливо, усвідомлена як слід, але не пропущена через власну натуру, позбавлена відбитку вашої особи, є мертвий капітал не тільки для поетичної, але й будь-якої літературної діяльності".

"Стиль — це людина"

Таким чином, найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, "творчого обличчя" окремого письменника. Олександр Блок стверджував: "Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного". Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім методом, а й із творчою індивідуальністю митця. За знаменитим афоризмом французького вченого Бюффона, "стиль — це людина". Цікаво, що цей самий вислів цитується у згаданому вище словнику Лесина та Пулинця: "К. Маркс, критикуючи прусську цензурну інструкцію 1841 р., писав: "Стиль — це людина. І що ж! Закон дозволяє мені писати, але я повинен писати не у своєму власному стилі, а в якомусь іншому... Ви захоплюєтесь чарівною різноманітністю, невичерпним багатством природи. Ви ж не вимагаєте, щоб троянда пахла фіалкою,— чому ж ви вимагаєте, щоб найбільше надбання — дух — існувало лише в одному вигляді? Я гуморист, але закон велить писати серйозно. Я запальний, але закон наказує, щоб стиль мій був скромний. Безбарвність — ось єдино дозволений колір цієї свободи. Кожна крапля роси, опромінювана сонцем, відсвічує невичерпною грою кольорів, але духовне сонце, в скількох би індивідуальностях, у яких би предметах промені його не переломлювалися, має право породжувати лише один, тільки офіціальний колір!"

І знову зустрічаємо цю формулу – вже стосовно стилю постмодернізму, – але на цей раз вона приписується Флоберу: "Манеру письма можна порівняти з манерою виконання, але ні в якому разі не можна зрівнювати манеру і стиль. Флобер сказав: "Стиль - це людина". Гадаю, що визначальним фактором є швидше не стиль, а тема. Людина – це тема. Стиль автора складається з його теми, власного стилю і стилю епохи".

Очевидно, авторство вислову не є настільки важливим питанням, як сама ідея стилю як творчого втілення автора. При цьому цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: "Яким є стиль, таким є характер". А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль "є обличчям душі". Багато хто з літераторів XX століття також подібно тлумачить стиль. Так, О. Блок зауважував: "Стиль усякого письменника так тісно пов'язаний із змістом його душі, що досвідчений погляд може побачити душу за стилем...".