Семінар 1

1. Поняття інтелектуальної власності та інтелектуальної діяльності.

2. Поняття та зміст права інтелектуальної власності. Виключне право.

3. Система права інтелектуальної власності: поняття та елементи.

4. Співвідношення права інтелектуальної власності та права власності.

5. Об’єкти права інтелектуальної власності: поняття та класифікація.

6. Суб’єкти права інтелектуальної власності: поняття та класифікація.

7. Система охорони інтелектуальної власності в Україні.

1. Поняття інтелектуальної власності та інтелектуальної діяльності.

Існують два види абсолютного права: речове право, що опосе­редковує майнові відносини, і право інтелектуальної власності на ідеальні результати інтелектуальної діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Зазначені види абсолютного права відрізняються як за об'єктами, так і за формами діяльності, у рамках якої вони вини­кають.

Інтелектуальна діяльність була властива розумним істотам від моменту їх появи. Проте в економічному обігу результати інте­лектуальної діяльності взяли участь тільки в кінці XVIII ст.

Перше згадування про інтелектуальну власність сягає часів Великої французької революції XVIII ст., коли поширення набу­ла теорія природного права. Відповідно до останньої все зробле­не людиною, чи то матеріальні об'єкти, чи то результати творчої праці, визнається її власністю. А сама людина має виключне пра­во розпоряджатися результатами власної творчої праці.

Поняття «інтелектуальна власність» стало терміном міжнарод­ного права 1967 р., коли його було вжито у Стокгольмській кон­венції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). У Бернській конвенції про охорону літератур­них і художніх творів 1886 р. це значення мав термін «результати інтелектуальної творчості».

Відповідно до ст. 2 Стокгольмської конвенції поняття інтелек­туальної власності охоплює всі права, пов'язані з інтелектуаль­ною діяльністю у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Інтелектуальною діяльністю є розумова (духовна, творча) пра­ця людини в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва, худож­нього конструювання (дизайну).

На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зраз­ком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів. Проте всі вони мають ряд спільних ознак.

Результати інтелектуальної діяльності, на відміну від об'єктів речового права, мають ідеальну природу. Як і будь-які нематері­альні об'єкти, вони не зазнають зношення й амортизації, а можуть застарівати лише морально.

Право не може прямо впливати на розумовий процес. Але воно у змозі створити сприятливі умови для цього процесу шляхом вироблення правових норм організації науково-технічної та іншої творчої діяльності та закріплення в дефінітивних нормах умов охороноздатності її результатів.

Право інтелектуальної власності можна встановити на засіб індивідуалізації юридичної особи, робіт або послуг. Йдеться про комерційні найменування, торговельні марки, географічні зазна­чення, що їх використовують учасники цивільного обороту з ме­тою персоніфікації (ідентифікації) як самих себе, так і своєї про­дукції, робіт або послуг.

Засоби індивідуалізації також є плодом чиєїсь розумової діяльності. Проте їхня головна цінність полягає не в них самих, а у сприянні створенню здорового конкурентного середовища шляхом розрізнення як окремих підприємців, так і виготовлюваної продукції, виконуваних робіт або надаваних послуг. До того ж право інтелектуальної власності закріплюють не за розробни­ками засобів індивідуалізації, а за особами, які зареєстрували останні на своє ім'я.

Право інтелектуальної власності, зокрема на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші категорії товарів, є важливою складовою нематеріальних активів підприємства. Це право мож­на інвестувати в підприємницьку та інші види діяльності.

Спеціальні інститути цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати

Недостатність загальних норм цивільного права, а також не­прийнятність норм речового права для регламентації відносин, пов'язаних з ідеальними результатами інтелектуальної діяльності, зумовили формування ряду спеціальних інститутів, що опосеред­ковують останню. Головними з них є авторське, суміжні права, патентне право, права на комерційні найменування, торговельні марки та інші засоби індивідуалізації юридичної особи, продукції, робіт і послуг.

Основні норми цих інститутів зосереджені в ЦК, спеціальних цивільних законах і міжнародних конвенціях за участю України. Окремі положення спеціальних інститутів цивільного права вхо­дять до складу комплексних законів та інших правових актів, що містять деякі норми конституційного, адміністративного, фінан­сового, трудового, процесуального, кримінального права.

Авторські, суміжні, патентні та подібні права, будучи виключ­ними правами, забезпечують їхнім володільцям легальну монопо­лію на вчинення різних дій (використання результатів творчості та розпорядження ними) з одночасною забороною всім іншим особам здійснювати подібні дії.

Право інтелектуальної власності кілька століть тому сфор­мувалося в багатьох країнах як реакція права на масове застосу­вання товарно-грошової системи у сфері інтелектуальної діяль­ності та відшкодовного передання прав на використання її ре­зультатів.

Взаємозв'язок спеціальних інститутів цивільного права, що опосередковують інтелектуальну діяльність та її результати

Історія розвитку авторського, патентного і подібного права знає чимало спроб консолідації (переважно в доктрині) різних видів права інтелектуальної власності. Нематеріальна природа об'єктів цього права, творчий характер діяльності щодо їх ство­рення, виключний характер прав і подібність процедури оформ­лення деяких із них на початку XX ст. лягли в основу прагнення створити єдиний інститут «виключних прав» (Й. Колер, 1900) та інститут «промислових прав і авторського права» (Ф. Альфред, 1904; А. Елькер, 1928). Нині на Заході поширена концепція права нематеріальних, або духовних, благ (А. Троллер, О. Ульмар та ін.)

Подібність та навіть тотожність функцій, наприклад, авторського та патентного прав не означає необхідності включення останнього до сфери авторського права в широкому розумінні. Між видами права інтелектуальної влас­ності є принципові розбіжності, що зумовлюють відокремлення їх як у системі цивільного права загалом, так і в рамках права інте­лектуальної власності.

Так, авторське право охороняє перш за все форму твору. Для визнання результату розумової праці об'єкта авторського права досить втілення його в об'єктивній формі. Для прямої ж право­вої охорони винаходу, корисної моделі або промислового зразка необхідний акт його кваліфікації компетентним державним ор­ганом.

Висновок

На відміну від фізичної праці, результатом якої зазвичай є речі, результатом інтелектуальної діяльності є втілений в об'єктивній формі продукт, що його залежно від характеру називають твором науки, літератури, мистецтва, винаходом або промисловим зраз­ком. З кожним із цих результатів пов'язані особливі умови охороноздатності та використання, а також здійснення та захисту прав їхніх авторів.

Інтелектуальна власність – це закріплені законом права на результати творчої діяльності людини

2. Поняття права інтелектуальної власності. Виключне право.

Право інтелектуальної власності належить до нематеріальних цінностей. У широкому розумінні право інтелектуальної влас­ності означає закріплені законом права, що є результатом інте­лектуальної, творчої діяльності у промисловій, науковій, літера­турній і художній галузях. Уряди більшості країн усвідомлюють потребу в сучасних законах про охорону права інтелектуальної власності. По-перше, вони прагнуть законодавчо оформити май­нові та немайнові права творців на результати їхньої інтелекту­альної, творчої діяльності, а також право суспільства на доступ до цих результатів. По-друге, уряди прагнуть заохочувати до твор­чості, розповсюдження та застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соці­ального розвитку.

Породження людського розуму, такі як ідея, що стоїть за ви­находом, музичний твір або торговельна марка, не можуть, на відміну від матеріальних об'єктів, бути об'єктом охорони від використання іншими особами через той факт, що хтось ними во­лодіє. Після того як результат інтелектуальної, творчої діяльності стає надбанням суспільства, творець не в змозі здійснювати кон­троль за його використанням. Цей основоположний факт, а саме нездатність охороняти об'єкт шляхом самого лише володіння ним, є наріжним каменем законодавства в галузі права інтелектуаль­ної власності. До того ж це право відносять не до матеріального об'єкта, у якому може бути втілений результат інтелектуальної діяльності, а до породження людського розуму як такого.

Специфіка права Інтелектуальної власності

Процеси розумової діяльності як такі перебувають за межами правового регулювання. Результати ж цієї діяльності, що містять елементи творчості, стають об'єктами правового впливу.

Спільним для цих об'єктів є те, що вони мають ідеальну приро­ду, тобто є нематеріальними, проте можуть бути втілені у фізичні (матеріальні) предмети, які становлять певну економічну цінність.

Прихильники використання терміна «інтелектуальна влас­ність» підкреслюють, що йдеться про особливу власність, яка вимагає спеціального регулювання через її нематеріальний ха­рактер.

Відповідно до ст. 418 ЦК право інтелектуальної власності – це право особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної діяльності, визначе­ний законом.

Не кожний результат творчої діяльності визнають об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який охороняють ЦК та інші закони України про інтелектуальну власність. Результа­ти творчої діяльності, які з тих чи інших причин не стали об'єктом охорони права інтелектуальної власності, можуть бути визнані об'єктами цивільного права.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немай­нові та майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права визначає закон.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків, передбачених законом. Суб'єкт майнового права інтелектуальної власності може з власної волі відмовитися від нього або погодитися на його обмеження.

Інститут виключного права

Під виключними правами розуміють тільки майнові права. Сам термін «виключне право» походить з часів середньовіччя, коли окремим особам як виняток із загального права надавали деякі права. Буржуазна система, проголосивши загальну рівність, ска­сувала поняття виключного права, проте нині щодо об'єктів інте­лектуальної власності воно відродилося.

Виключне право - це абсолютне право на нематеріальний об'єкт. Виключне право виконує для нематеріальних об'єктів ту саму функцію, що й право власності для матеріальних об'єктів, хоча вона і не вичерпує значення першого.

Строковість права Інтелектуальної власності

Володілець права інтелектуальної власності має виключні по­вноваження щодо використання відповідного об'єкта протягом певного строку, встановленого державою. Тобто право інтелек­туальної власності має строковий характер.

Строки, протягом яких діють виключні права на результати інтелектуальної діяльності або засоби індивідуалізації, розрізня­ють залежно від виду об'єкта інтелектуальної власності або засо­бу індивідуалізації, їх встановлює ЦК або спеціальне законо­давство.

Після закінчення певного строку, встановленого законодав­ством, зазначені об'єкти стають суспільним надбанням, тобто їх можна використовувати без згоди правоволодільця та виплати відповідної винагороди. При цьому слід дотримуватися особис­тих немайнових прав творців об'єктів інтелектуальної власності, які є невідчужуваними та діють безстрокове.

Висновок

Основу інтелектуальної власності становлять галузі ав­торського та патентного права, проте вони не вичерпують це по­няття, оскільки воно охоплює також право на торговельну мар­ку, комерційне найменування, географічне зазначення, комер­ційну таємницю.

Термін «інтелектуальна власність» застосовують у правових доктринах розвинених країн і в міжнародно-правових угодах, про­те внутрішнє законодавство більшості країн не містить поняття інтелектуальної власності.