Право і закон.

Закон це усталений зв’язок між діями і вчинками людей та їх наслідками. Право – з’являється спонтанно у ході плину людського буття. Закон на відміну від права формується людьми свідомо і цілеспрямовано. Закон не може не відображати корисливих інтересів законодавця. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може суперечити йому, може бути повністю або частково формою офіційного визначення і захисту, як права так і не правових вимог, дозволів, заборон. Висновок: закони діляться на правові і не правові. Правові – це адекватне вираження права його офіційному визнані загально обов’язків. Набуття законом правового статусу це дуже складний процес, він передбачає не лише врахування об’єктивних властивостей і вимог права але і залежить від багатьох чинників. Так за КАС переважало розуміння права лише як юридично-визначеної міри свободи. Таке спотворення ототожнення права і закону породило ілюзію всесилля закону і замість очікуваного зміцнення закону, виявилась його недієвість, правовий нігілізм. Нерозрізнення закону і права, переважання закону над правом, породило політичний волюнтаризм. Звичайній сваволі було надано видимість закону. Для уникнення появи законів що порушують право людство виробило і затвердило систему інститутів, процедур і правил, як законотворчої діяльності так і контроль за відповідність закону правил. Для цього існує система противаг і відношеннях між законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади: загально судовий, конституційно судовий, прокурорський контроль за правовою якістю закону. Не правовий закон позбавляє правове буття об’єктивності. Його сутністю і принципами є тільки владні установи і формі загальнообов’язкових норм. Проте не правовий закон не може відмінити об’єктивні властивості права. Правовий принцип рівності, справедливості та свободи людей, за будь-яких обставин зберігає свою об’єктивну значимість і є основою для критики наявного насилля та свавілля. Правова держава перш за все утверджується принципу верховенства права. Цей принцип передбачає законодавче визначення закріплення і захист усіх юридично значимих аспектів свободи людини як духовного, особисто вільного і незалежного суб’єкта в усіх сферах суспільного життя.

Національне і загальнолюдське в культурі.

В типології культури особливий інтерес викликає проблема національних культур. Специфіка національних культур багато в чому пов’язана з територіальною, кліматичною ситуацією народу зі складом тих цінностей що історично склалися в результаті виробничої і соціально перетворювальної діяльності, і передаються із з покоління в покоління. Питання про своєрідність культур відноситься до найбільш болючих проблем сучасності. Якщо в попередні роки панували ідеї швидкого об’єднання націй в єдину культурну групу, то в останні роки характер реабілітації національності самосвідомості яка протистоїть уніфікації. Уніфікація – це поглинання однієї нації іншою. Незважаючи на важливість пролетарного мислення для вирішення таких загальних проблем як збереження миру, відродження економічного балансу, заставило будуватися за рахунок знищення культурного розмаїття і збереження культурно малих націй і національних меншин. Їх гармонія з загальнолюдською культурою можлива лише в умовах демократичного ладу Де немає ні ідеологічного насилля ні економічних експлуатацій.