Філософія релігії.

Релігія – суспільно-культурне явище, суть якого окреслює ставлення людини до сфери сакрального (святого). Складається із вірувань (міфи, догмати, культи, обряди).

Основні елементи релігії:

1.Релігійна свідомість – система релігійних ідей, понять, принципів, концепцій, сенсом і значенням яких є віра в надприродне. Релігійна свідомість має два рівні: теоретичний і буденний.

Теоретичний рівень – на цьому рівні релігійна свідомість охоплює упорядковане вчення про Бога, світ, природу і суспільство, релігійно-етичні, -політичні,

-естетичні концепції. Найважливішою і першою складовою є систематизоване віровчення (релігійні тексти).

Святе письмо – це основа теоретичного рівня, релігійних поглядів, релігійного світорозуміння є невід’ємним елементом свідомості віруючого. На цьому рівні релігійна свідомість має такі властивості: символізм, релігійна лексика, алегорійність, емоційність – чуттєве ставлення до святих речей, діалогічність.

2.Буденний рівень – охоплює почуття, звички, традиції пов’язані з вірою в надприродне, зміст яких є відображенням умов життя людини. Культ – це своєрідна драматизація релігійної відправи. Культові дії – це конкретні акти релігійної активності віруючих, засобами якої є релігійне богослужіння, обряди, свята, молитви тощо. Характерною є і специфіка предметного забезпечення: культові будівлі, предмети. Мають місце предмети релігійного мистецтва архітектури, малярства, хору, музики.

Філософія речення.

1887р. Варшавський вікар Л.Заменгоф створив таку мову, яка є мовою міжнародного спілкування – есперанто. Великим значенням для аналізу речення, а не слова мали праці таких філософів ХІХ-ХХст. Расел, Відгінштейн, Фреге, Карнап. В перше філософія речення викладена Відгінштейном у його “логіко-філософському трактаті”. В розповідних реченнях на відмінно від слова виявляється істинність чи омана. При розгляді будь-якого речення слід брати до уваги два моменти: що відповідаї реченню в реальній дійсності?; яким чином пов’язані слова у реченні?. В першому випадку нас цікавлять значення і смисл речення, а в іншому його граматика, синтаксис.

Наука яка вивчає значення і смисли висловлювань наз. Семантикою. Прагматика – така філософія мови, яка вивчає цінність установки особистості, які є у висловлюваннях. Мета мова – це мова на основі якої досліджується інша мова, а мова яку досліджують є об’єктною. Машинна мова – це мова запису програм, алгоритмів і змісту інформації, яка зберігається в пам’яті обчислювальних машин.

Предмет і функції права.

Філософія права – це розділ філософії що займається вивченням змісту права, його сутності і поняття, форм існування і цінності, ролі у житті людини, держави і суспільства. Філософська проблема права привертала до себе увагу мислителів ще з давніх часів. Відомі нам Геракліт, Аристотель, Фукедіт збирали перші науки про право. У ХІІІ ст.. в науковий обіг поняття філософія права вводить німецький юрист Г.Гуго. на думку Гуго юриспруденція повинна юридичну догматику, філософію права, історію права. Самостійною наукою філософія стала пізніше. 1820р. – Гегель написав твір “Філософія права”. Що й тепер має велике значення. Звідси бере початок філософія права як самостійна наука. Визначення предмету філософії права Гегель з’ясував так: (філософська наука про право має своїм предметом ідею права – поняття права і його реалізацію). Предметну сферу сучасної філософії права визначають проблеми природи і сутності права, з іншими соціальними нормами. Питання сенсу, місця і значення права в системі філософського вчення про світ, людину, форми і норми соціального життя, про методи пізнання, систему цінностей. Предметна сфера філософії права традиційно охоплює і предмети філософії держави. Сюди відносяться такі проблеми як право і держава, людина і суспільство, правові форми реалізації функцій держави. Предметом філософії права є також проблема розрізнення і співвідношення права і закону.