Продуктивні сили суспільства, їх будова, склад.

Предмет праці – становлять матеріали, які служать основою для створення необхідних речей. Вони подібно до знарядь праці можуть бути як суто природними утвореннями, до виникнення яких людина не причетна і природними речами, які пройшли вже через процес праці (сировина). Сьогодні у виробничому процесі все ширше запроваджується різноманітне кібернетичне устаткування. Засіб праці і предмет праці у своїй єдності виступають як засіб виробництва. Засіб праці – це річ або комплекс речей, якими людина впливає на предмети праці з метою задоволення своїх потреб. Продуктивні сили – це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким виробництво може здійснюватись як цілеспрямований процес перетворення. Головним елементом їхньої структури є перш за все люди. У процесі виробництва людина виступає як його активне, ініціативне начало, як головна продуктивна сила.

Спосіб матеріального виробництва – конкретно історичний тип діалектичної єдності, продуктивних сил і Вв.

Діалектичний взаємозв’язок продуктивних сил і Вв відображається в загально-соціологічному законі – “Відповідності Вв характеру і рівню розвитку продуктивних сил”. Суть закону: в суспільному виробництві люди вступають в певні необхідні від їх волі не залежні відносини – Вв, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. На певному ступені свого розвитку продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими Вв, що є тільки юридичним виразом останніх, - з відносинами власності в середині яких вони досі розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил Вв перетворилися на їх гальмо. Порушення відповідності, відставання Вв призводить до зниження темпів росту продуктивності праці і впроваджень досягнень НТП. В жодній навіть найдосконалішій системі відповідність між продуктивними силами і Вв не встановлюється автоматично, вона виникає, як наслідок постійного оновлення засобів виробництва, його техніко-економічної основи, а також форм і методів організації управління виробничими процесами, що в решті решт знаходять своє відображення в дії господарського механізму.

Емпіричний та теор. рівні пізнання.

В науці розрізняють два рівні пізнання, дослідження: емпіричний і теоретичний.

Емпіричний (чуттєвий) – дослідження спрямоване безпосередньо на вивчає мий об’єкт і реалізується через посередництво спостережень і експериментів.

Методи наукового пізнання.

Метод – шлях до пізнання, спосіб пізнання.

- Аналіз – використовується в природничих науках.

- Індукція – відхід думки від часткового до узагальнення.

- Дедукція – зворотній хід думки

- Абстрагування – відвертання від другорядних сторін.

- Синтез

- Аналогія – явища подібні в цілому.

- Моделювання

- Історичний – перебіг історичних подій

- Логічний – закономірне мислення.

Із історії розвитку науки. Поняття науки.

Передісторія науки сягає своїм корінням у далеке минуле. Становлення її було пов’язане із таким ступенем розвитку людського суспільства, коли був нагромаджений певний мінімум наукових знань і здійснювалась передача їх у різноманітних видах практичної діяльності. Історично першим способом була організація математичного знання, так звана практична математика Стар. Єгипту і Месопотамії. Характеристику науки вперше в Греції дав Аристотель: він створює науку, як особливу форму знання і в досягненні його бачить вищу мету людської діяльності.

Відродження: звільняється від релігійного тиску, є самостійною, зробила такі відкриття, які не можливо заперечити навіть зараз.

Новий час у 18ст в період нового часу завершився процес відокремлення від єдиного наукового знання таких важливих галузей природничих наук: як фізика, хімія, математика, біологія та ін.

На межі 18 і 19 ст. під впливом Франц. бурж. рев. зародилася нова концепція, яка нерозривно пов’язала прогрес науки із сусп. прогресом. Все сприймається як одне ціле.

Промислова революція призводить до розвитку капіталізму і виникнення науки нового типу – наука стає безпосередньо виробничою силою. Таке перетворення відбувається шляхом удосконалення методів виробництва, пошуку та використання нових джерел енергії і створення штучних матеріалів, вдосконалення транспорту, скорочення часу перевезень людей та вантажів, зростання врожайності с/г культур тощо.

В розвитку науки виділяють три основні періоди: 1. переважно особистісно світоглядна орієнтація науки (від її виникнення до Галілея і Ньютона). Формується світогляд людини, її розуміння світу, і місце її в ньому, будову світу. 2. переважно технологічна матеріально-виробнича орієнтація (17 до сучасності). Техніка стає певною силою знання і залежить від наукових досліджень. 3. орієнтація на розвиток інтелектуального, творчого потенціалу особистості (це і є сучасний етап). Переважає духовний потенціал.

Якщо розвиток виробництва в 19 ст. здійснювався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед і за рахунок вдосконалення самої людини.

Наука – це діяльність людини по виробленню, систематизації і перевірці знань. Науковим є всяке знання, а лише добре перевірене і обґрунтоване.