Природні передумови, матеріальні та духовні засади людського життя.

Розгляд природи, як передумови людської історії виявлення ролі праці в процесі становлення і розвитку самої людини, і якісно нової форми руху (соціальної) дає змогу зрозуміти значення природного середовища для життєдіяльності суспільства. Проте людство виходить ще з такого простого фактору, що люди повинні насамперед: їсти, пити, мати житло, одягатися. Перш ніж бути спроможним займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією тощо. В результаті мислителі зробили висновок: що в основі будь-якого суспільства лежить безпосередньо виробництво засобів до життя (матеріальних благ). Виробництво викликають до життя потреби.

Виробничі відносини, форми власності, форми організації і управління виробництвом.

ВВ – це багатосторонні зв’язки людей у безпосередньому процесі виробництва, вони відображають якісний стан продуктивних сил. У виробництві складається не тільки система зв’язків людини з природою, але також і багаторівнева система спілкування людей між собою. В економічному відношенні способи виробництва (єдність продуктивних сил і Вв). Відрізняють тим, як люди виробляють необхідні їх матеріальні блага якими засобами праці. Що ж до соціальної природи способу виробництва, то вона виявляється у Вв. Це пояснюється тим, що Вв відбивають властивості форм власності, а отже несуть у собі специфіку конкретної соціальної системи. Одним із факторів, який викликає до життя ті або інші Вв виступають форми власності на засоби виробництва. Здійснюючи процес виробництва люди вступають у відповідні відносини, не тільки з природою, але і один з одним. Вони знаходяться у певних відносинах до засобів виробництва. Форми власності на засоби виробництва не тільки визначають специфіку відносин між людьми в безпосередньому процесі виробництва, але також зумовлюють характер відносин з приводу розподілу, обміну, споживання суспільного продукту. Історія свідчить: що на певних переломних станах суспільного розвитку можуть виникати перехідні типи Вв, які характеризуються поєднанням в рамках одного суспільного ладу, різних за своїм характером відносин. Протягом певного часу співіснують різні типи Вв, відбиваючи сутність нового і старого.

Структура науки.

1.основи науки – становлять ті її теоретичні положення, які виражають загальні закономірності предмета даної науки. Розділяють основи наук на три блоки: ідеали і норми наукового пізнання; наукова картина світу; філософські основи. Ідеали і норми служать для доказовості і обґрунтування знання. Уявлення про структуру і розвиток природи наз. природничо-науковою картиною світу. За допомогою філософською основою науки забезпечується входження наукового знання в загальну культуру людського суспільства.

2.закони науки – це зв’язки між фактами і їх узагальненнями, вони об’єктивні, істинні. Закони виконують по суті функцію фактичної бази науки, бо відображають предмет даної науки і носять всезагальний характер.

3.поняття – основи та закони науки існують у формі понять. Наука виражає свій предмет у поняттях без якої не можна побудувати жодної теорії.

4.теорія – це сукупність узагальнених положень. Узагальнення фіксується в термінах, судженнях і умовиводах. Теорія є найвищим рівнем синтезу знання. Функція теорії полягає не тільки в тому, щоб звести в систему досягнуті результати пізнання, але і служити шляхом до нових понять, законів, які глибше і повніше відображають досліджуваний предмет.

5.ідея – починаючи з 19ст. відбувається створення теорій, які об’єднуються в одну на основі єдиної ідеї, наука створює теорії для того, щоб творити ідеї – форми, в яких людина здійснює свою мету, щодо перетворення дійсності, щоб утвердити себе в світі, знання мусить стати ідеєю. Ідея – це кінець знання і початок речі. Вона реалізується не тільки в практичній, але і у теоретичній діяльності людини. В будові науки ідея виконує синтезуючу функцію, об’єднує знання в певну єдину систему теорій.