Філософія людини

Людина – суспільна істота, продукт і суб’єкт трудової діяльності і культури, вищий ступінь у розвитку живих організмів. Хоча сутність людини і відрізняє її від тварини, але все ж таки видимі ознаки є істотними і розкривають сутність людини. В основі історичного буття і розвитку людини є трудова діяльність – це і є сутність людини. Ця діяльність відбувається в рамках сусп. вироб. Людина не може виробляти і займатися труд діял. Не вступаючи прямо чи опосередковано в сусп. Відносини, сукупність яких і створює сусп. З розвитком сусп. Вир. І трудової діяльності розвиваються і суспільні відносини людей, в залежності від того, як індивід вбирає, освоює і реалізує сукупність суспільних відносин відбувається і її власний розвиток. Але людина – не тільки результат розвитку суспільства і суспільних відносин, але в свою чергу і їх творець. Визначальною умовою становлення людини є праця – виникнення якої ознаменувало собою перетворення тваринного предка в людину. В соціальному відношенні праця потягнула за собою формування нових соціальних якостей: як то мова, мислення, спілкування, переконання, ціннісні орієнтації, світогляд. В психологічному відношенні природні інстинкти поділилися на: 1.придушені, загальмовані, підкорені контролю розуму. 2. перетворилися в новий якісний стан суто людської пізнавальної діяльності, інтуїцію. Все це означало появу нового біологічного виду homo sapiens – людина розумна, соціальна. Проблему особистості не можна вирішити без чіткої філософської постановки питання про взаємозв’язок особистості і суспільства. Поняття індивід – підкреслює передусім біологічні характеристики людини, її приналежність до виду людини розумної, тут значення мають не тільки здоров’я і фізична краса, але задатки здібностей, характерні особливості психіки які успадковуються від батьків. Поняття особистості – містить у собі сукупність усіх соціальних ролей даної людини, всіх суспільних відносин, найважливішими серед яких є становлення до громадського обов’язку, а також до настанов суспільної моралі. Поняття індивідуальність – визначає зміст неповторного духовного світу людини, її найвищі цінності, справжня духовність, як основна характеристика індивідуальності орієнтується на цінності гуманістичного, морального змісту.

Філософія пізнання.

Пізнання: процес здобування знань, створення образів, моделей, теорії реальності (інформативний аспект пізнання); прагнення оволодіти реальністю, проникнути в її прихованні підвалини (активіський або вольовий аспект пізнання); бажання досягти найважливішого, найпозитивнішого для людини стану досконалості (смисловий аспект). “Гносис” – пізнання, “логос” – учення. Пізнання має такі риси: Об’єктивний характер; пізнаванність; пізнання “проходить через нашу голову, мислення” (інформаційний простір); пізнання має творчий характер; пізнання тісно пов’язане з практикою.

Суспільство як предмет філософського пізнання.

Поняття суспільство у філософії, економіці та історії літератури має щонайменше 4 значення: 1. окреме конкретне суспільство що є самостійною одиницею історичного розвитку. Наприклад Стар. Афіни, сучасна Україна, Болгарія. Кожне таке суспільство є не просто сукупністю людей, а єдиною системою соціальних відносин- цілісним соціальним організмом. 2. та чи інша конкретна сукупність соціальних організмів. 3. сукупність усіх соціальних організмів, що існували і існують на земній кулі. 4. суспільство певного типу взагалі.

Соціум – як історичний процес.

Незважаючи на зовнішню подібність різниця між людиною і твариною принципова. Головна відмінність полягає у способі життя. Людське життя здійснюється суспільним соціальним способом як життєдіяльність. Тваринне здійснюється природним чином як існування.

Суспільне життя – це реальний життєвий процес людини (особи, соціальної групи, класу, суспільства), що відбувається в конкретно-історичних умовах і характеризується певною системою видів і форм діяльності як способу свідомого перетворення світу. Життєдіяльність людська має характер свідомий. Свідомість полягає не тільки в плані осмислення життєвої ситуації і пізнання навколишньої дійсності (це властиво навіть тварині), а у здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв’язками з ними та іншими людьми, над собою і своїм духом, заглиблюватись у себе з метою усвідомлення сенсу власного життя. Діяльність і спілкування це наріжні камені на яких зводиться будівля соціального, підкреслюючи специфіку людського способу життя, як принципово відмінного від тваринного існування слід наголосити на його соціально-спадкоємному, а тому історичному характері. Тварина не набуває досвіду спадково, а здобуває його самостійно, успадковуючи лише інстинкт. Людина ж багата досвідом поколінь. Кожне нове покоління як би стоїть на плечах попереднього спадкоємно-приймаючи його історичний досвід. Соціальність має історичний характер, тваринне життя поза історичне. Історія життя тварини зникає разом з її фізичною смертю. Людське життя продовжується в наступних покоління.