Нові умови розвитку ф. Патристика і схоластика.

Ф. в середні віки викладалась лише в монастирських школах де її вивчали майбутні священики і церковні служителі. Завданням ф. було не дослідження дійсності всього того що проголошувала віра, а пошуки раціональних шляхів істинності доказів всього того що проголошувала віра. Звідси і назва схоластика. Ф. не була вільною, вона залежала від церкви, і стала наймичкою теології, через те дослідження схоластів, можна лише умовно характеризувати, як філософські. Єдиний предмет вивчення теології – божественне єство – стає також і предметом філософського вивчення. Проголошувалася лише одна істинна (Бог), а різниця між наукою і теологією, між ф. і теолог8ією не допускалася. Так як все це було спільним, не тільки для схоластики, але і для патристики. Часто ф. Середніх віків включаючи і патристику – визначається як схоластика. Але між ними існує різниця: перед вчителями патристики ставиться завдання створити догматику із того, що було в святому писані. Схоластики вже маючи догматику повинні були її впорядкувати, і зробити доступною для неосвітчених людей, які в той час переходили до християнства.

Фома Аквінський (1225-1274)

Систематизатор схоластики. Його батько був відомий італійський граф. Виховувався в релігійному ордені. Навчався в Неапольському університеті. Домініканський орден посилає його вчитися у Париж. Залишив багато праць, Ватикан віддячуючи йому видає після його смерті 20 томів праць. Назва творчості – “Томізм” або “Аквінат”. Твори: “Сума теології”, “Сума проти язичників”. Галузь найісторичніших таїнств християнчької віри залишається для Аквінського поза розумом. Мова іде про істини – надприродні (откровення, благавість, триєдинство, воскресіння тощо), бо вони є лише у вірі. Одначе між наукою і вірою нема протиріччя. Християнська істинна стоїть вище розуму, але вона не суперечить розуму. Істинна може бути лише одна, бо вона походить від Бога.

Якісно нова спрямованість ф. В епоху ранніх буржуазних революцій в Європі.

В кінці 16 ст. – революція в Нідерландах. 1789-1794 велика Французька буржуазна революція. В кінці 15 на початку 16 ст. поступово відбувався процес відмирання кризової на той час середньовічної філософської думки. Натомість формувалась нова думка, яка відтворювала буржуазне суспільство . Відповідно до цього відбувається зміна світоглядних орієнтирів, на місце природничої людини стає природа взагалі. Людина втративши свій винятковий статус перетворюється на просто одну з частин природи. Головним тепер знає знання про природу, природознавство, філософія як і інші форми суспільної свідомості починає наслідувати природничу науки, у формі матерії, стилі тощо. Саме ця обставина спричинила те, що домінуючою філософською тенденцією 17-18 ст. стає матеріалізм.

Раціоналізм, сенсуалізм – як альтернативні засади пізнавального процесу.

Раціоналізм – (rabio-розум) – це філософський напрямок, згідно з яким основою пізнання виступає людський розум. Рене Декарт, Спіноза.

Сенсуалізм – (sensus) – це філ. напрямок згідно з яким основою пізнання виступають людські почуття Берклі, Локк.

Рене Декарт. (1596-1650) жив і творив, коли складалась централізована влада у Франції, в ті часи складалась церква, на чолі якої був кардинал Ришельє. Мріяв стати військовим, навчався в Єзуїтському коледжі.

Головні праці: “Правила для керівництва розумом”, “Розмірковування про метод”, “Розмірковування про першу філософію”, “Начало філософії”. Декарт визначає матеріальне і в той же час про його ідеалістичне сприйняття свідчить визнання існування Бога. Головний принцип – в усьому сумніватись. Кредо – я, мисляча річ або річ, яка має властивість мислити. Залишив вчення “Про вродженні ідеї” – це ідеї, які народжуються з людини і існують з нею завжди. До вроджених ідей Декарт відносить ідею Бога, як істоти найдосконалішої, деякі загальні ідеї та аксіоми наприклад у математиці – якщо до рівних величин додати рівні, то результат буде рівним.

Джон Локк (1634-1704) на відміну від Декарта, він звертається до досвіду, які дають нам почуття. Думка: вроджених ідей у людині бути не може. У відповідності із тим він вважає єдиним джерелом знань є досвід, який виступає у двох сферах: зовнішнього і внутрішнього.

Зовнішній досвід – його об’єкт зовнішній світ. Виступає як сукупність відчуттів: жовтого, білого, гарячого, холодного, м’якого. Внутрішній досвід – об’єкт, діяльність душі людини. Виступає як сприймання таких операцій нашого мозку, як сумнів, віра, бажання.