Культура і цивілізація. Криза сучасної культури.

Цивілізація виражає людський прогрес в цілому все те що досягнуто на відміну від тварин, все те що додала людина до природи. З цієї точки зору культуру і цивілізацію можна розглядати як два пласти людського прогресу. З точки зору філософії цивілізацію можна визначити як технологічну характеристику історично-визначеного типу суспільства як матеріально-технічний базис культури. Від періоду І світової війни веде свій початок тема кризи культури у філософії. Криза в багатьох випадках виявила своє безсилля перед загрозою скочування до варварства і нігілізму і всезагальної жорстокості. Виникає питання чому культура не в змозі попередити плани світових війн, економічні катастрофи, тероризм. Узагальнюючи філософські пошуки можна сформулювати такі головні суперечності: культура і цивілізація – для цивілізації як стадії виродження культури характерне планування інтелекту без душі і серця; символізм і життєвість; підроблювальність, штучність і природність. Культура є штучний світ створений людиною. Культура формує людину і в той же час відриває людину від природи. Людині загрожує втрата бувалої природності.

Лінійна і не лінійна філософія історії.

Лінійний або стадійний (формаційний) підхід до вивчення історичного процесу розглядає всесвітню історію як єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємозв’язаних стадій соціально-культурного розвитку людства. Поява такого підходу дослідники пов’язують з скотарськими кочовими племенами які перебуваючи в постійному русі моделювали увесь світ на зразок ліній маршруту. Вважають що перша лінійна модель пов’язана з виникненням монополістичних релігій. Фергюсон відокремлює в історії людства такі стадії: дикість; варварство; цивілізація. Цим стадіям відповідають три стадії ведення господарства: збиральництво; землеробство; скотарство. В 19 ст. Сенсі мон сформулював 4 стадії поступу людства: фетишистська; антична; феодальна; суспільство майбутнього. В основу 18-19 ст. Формаційного (маркзиського) підходу до аналізу світового історичного процесу покладено ідею про шість суспільно-економічних формацій: первіснообщинна; азіатська; антична; феодальна; капіталістична; комуністична. Другими впливовими напрямками лінійної філософії є еволюціонізм і не еволюціонізм. Прибічники: Спенсор, Тейлор, Полон’ї. Полон’ї у книзі своїй дослідів економічні стадії поступу людства, виділивши 4у світовій історії тир основних періоди: ринкову економіку, первісну, економіку ранніх цивілізацій. Нелінійна модель також сягає своїми витоками форм сприйняття навколишнього світу первісними людьми, зокрема давньоземлеробського культурного, що сприймала простір у формі концентричних тіл на зразок людських поселень. Такі поселення являлись своєрідними центрами часу, як кругообігу сезонів у межах річного циклу. Дж. Віко зосереджується не на аналізі зміни політичних форм, а на дослідженні трансформації культури. Він виділяє три “родові періоди”: первісне варварство – з його міфологічною формую осягнення світу, пануванням дикунства і злиднів; героїчний феодалізм – закладено основи культури і монархічної форми правління; класичний людський з максимальним розвитком економіки та форм політичного організаційного суспільства із початком моральної деградації людства. В 20 ст. Тайнбі у дослідженні історії. Кожне суспільство є первісним примітивним, або цивілізованим. Первісних суспільств значно більше 650, але вони недовговічні утворення порівнюючи з цивілізаційними. Поділивши людську історію на кілька різних у часіі просторі локальних цивілізацій (з початку 19 згодом 21, а під кінець понад 30) і виділяв іх за принципом релігійної традиції. Тайнбі розглядає історію людства як круговерть цивілізацій що змінюють одна-одну долаючи схожі стадії.