Що таке філософія

Найважливіша проблема філософії людина-світ. Ф наука світоглядна. Світогляд-це система поглядів людини на світ і місце в ньому людини. Ставлення людини до світу-це безпосередній предмет ф. роздумів. Специфічна особливість ф. полягає в тому, що вона не володіє таким конкретним предметом як природничі науки: біологія, географія та ін. Ф.-це не просто особлива наукова дисципліна, а ще і специфічний тип мислення і навіть емоційний настрій, система світоглядних почуттів коли людина занурюючись у них розмірковує про світ, добро і зло, прекрасне і бридке, соціальну справедливість, істинну і брехню, сенс і мету людської історії.

Функції філософії

Ф. виконує такі функції:

-пізнавальна, вона означає практичне і пізнавальне ставлення людини до світу і до самої себе як предмет філософського пізнання;

- світоглядна;

- методологічна. Серед великої кількості методів можна виділити такі, які використовує тільки одна наука (конкретно наукові). Ф. являє собою всезагальний метод, її предметом дослідження виступають найбільш універсальні принципи мислення. Необхідність вибору і обґрунтування методів, вияснення їх співвідношення породила галузь філософського знання-методологію.

- культурно-виховна, вона полягає в тому, що сприяє культурному розвитку людини. Духовний досвід людства в усвідомленні проблеми життя і смерті, добра і зла, буття, його сенсу, щастя і нещастя, виражає всі болі епохи. Таке сприйняття дає не тільки інтелектуальну але і естетичну насолоду, виховує громадянина.

Основне питання ф.

Основне питання ф. складається з співвідношення:

-буття (матеріалісти)

-мислення (ідеалісти)

2.Чи можна пізнати світ? (ні-агностики)

Боротьба між цими напрямками є джерелом розвитку ф. Дуалісти – визнають як буття так і мислення, як дві спів рідні основи.

Суб’єктивний ідеалізм – абсолютизуються ті або інші сторони духовного життя, людського індивіда (свідомість, воля, емоції).

Об’єктивний ідеалізм – абсолютизуються раціонально-логічна сторона свідомості.

Ще на ранніх етапах історії, ф. були сформульовані дві протилежні позиції: одна стверджувала мінливість і плинність усього сущого, а друга його непорушність і сталість, обидві ці позиції проходять через усю історію філософії, як діалектика і метафізика.

Давньо - індійська філософія.

Індія.

Веданта (веди-сказання)

Рагведа – раннє ф. пізнання. Складається з гімнів , віршів, пісень. Гімни Рагведи –це похвальні вірші богам, прохання до богів. Це була спроба стародавніх індійців осягнути таємниці буття. Основним способом такого осягнення є міф.

Упанішади – сидіння біля ніг учителя. Головна мета з’ясувати: що є опорою людини. Брахман – дух – походить від атман – душа. Опора людини-дихання. У переважній більшості текстів брахман (дух)-це абсолютна першооснова, початок і кінець усіх речей, усіх істот, те і з чого ці істоти народженні, в чому живуть і куди підуть після смерті. Поняття брахмана мудреці пов’язують з поняттям атмана. Згідно з упанішадами всі істоти, люди починають існування з брахмана-атмана і туди ж мають повернутись – круговорот – самсарі (переселення душ).

Вчення про самсарі пов’язане з вченням “Про п’ять вогнів” – це небо, гроза, земля, чоловік, жінка. Між ними і відбувається круговорот, в ході якого виникають: дощ, їжа, сім’я, зародок, людина, яка спалюється в кінці життя на вогнищі і повертається до вогню з якого вона вийшла, потім з тим же дощем людина знову починає існування.

Буддизм

С.Гаумама (=583-483 р д. н.е.) бодха-будда-пізнавши світ. Центром вчення Будди є 4 благородних істини, які він проголошує з початку своєї проповідницької діяльності, згідно з ними існування людини нерозривно пов’язане з стражданням-народження, хвороба, старість, смерть- все це веде до страждання. Причиною страждання є надмірне прагнення і жадібність. Усунення причин страждання – шлях важкий (благий, восьмирічний) і полягає ось у чому: правильне судження, правильне рішення, мова, життя, устремління, увага, концентрування.

Антична філософія. Думка Стар. Греції.

Демокріт – один з перших засновників матеріалістичної системи. (460-370). Його назвали – “перший енциклопедичний розум серед греків” – мав гарні знання з астрономії, фізики, математики. Він створив атомістичне вчення – “атоми рухаються у порожнечі, відповідно до необхідності, що жорстко спричиняє рух атома” – він так вважав.

Сократ (469-399) народився у бідній родині. Його цікавило спілкування з людьми, вставав вдосвіта так як дуже любив сонце. Влада не любила його і вирішила позбутися. Помер у камері випивши отрути.

Ф. Сократа своєрідний поділ в історії ф. Від нього починається період класичної, античної філософії. Він повертає філ. дослідження від космосу природи до людини – “Пізнай самого себе” така вихідна тез Сократівського вчення. Він зауважив: “Я знаю те, що нічого не знаю”.

Сократівський метод.

Мета: осягнути істинну, виявленням протиріч в твердженнях противника, в цьому полягає так звана Сократівська іронія, але ця іронія не була самоціллю. Він підкреслював, що метою його філ. вчень є намагання допомогти людям, щоб вони знайшли самі себе, тому з іронією (сумнів) тісно пов’язана маєвтика (повивальне мистецтво). Цим терміном, який він вибрав по аналогії з професією своєї матері. Сократ намагається допомогти своїм слухачам знайти нове пізнання, як основу істинної моралі.

Платон (427-347) ідеаліст. Найкращий учень Сократа. Покинув Афіни і переїхав до м. Магара. В останній період життя працює з молоддю і закладає школу “Академа”. Всі свої писемні джерела, твори він об’єднав образом Сократа.

Перший період творчості – смерть Сократа . Платон знаходиться під сильним впливом свого вчителя і тільки після його смерті розуміє зміст вчення Сократа. Прямим уславленням Сократа є такі твори: “Апологія Сократа”, “Критон”.

Другий період – після подорожі в Італію і Сицилію Платон змінює свої філософські погляди. Будучи одним із засновників ідеалістичного напряму античності він відходить від суб’єктивного ідеалізму і стає прибічником об’єктивного. Виправдовує Сократа: він вибрав самостійно смерть – душа безсмертна. “Закон”, “Поліпия”, “Федон”.

Третій період – звертається до діалектики ідей (рух), яка визначається конфліктом буття і не буття (життя і смерть), відбувається в царстві ідей. Згідно з вченням: “Душа безтілесна, безсмертна, існує вічно”.

Основне питання ф. він вирішує ідеалістично. Матер. світ, який нас оточує і який ми пізнаємо своїми почуттями є згідно з Платоном лише “тінню” і походить від світу ідей, тобто матер. Світ є вторинним – всі явища і предмети матер. світу виникають і гинуть, змінюються, а тому не можуть бути сущими, а ідеї є незмінними, непорушними і вічними.

Аристотель (384-322) заснував перепатичну школу (прогулянка) – “Лікей” спадщина – 150 наукових творів і трактатів. Їх можна поділити на декілька груп, Вони присвячені:

-питанням онтології (наука про життя) і зокрема людини “Метафізика”

-питання ф. природи та природничих наук: “Фізика”, “Про небо”, “Про виникнення тварин”.

-проблема людини та суспільства, це етичні, політичні, естетичні трактати: “Нікомахова етика”, “Політика”, “Про душу”.

Він починає як ідеаліст, а потім від цього відрікається. Через усю працю Аристотеля проходить критика головного вчення Платона “Вчення про ідеї” (Платон мені друг, але істинна дорожча).