18.Врегулювання цивільно-правових відносин за “Руською Правдою”.

У праві Київської Русі не було й не могло бути загального терміна для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб'єктом і що належало до об'єктів права власності. Охорона приватної власності - одне із призначень Руської Правди. Основу феодального ладу становила феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить багато уваги приділяла саме закріпленню й захисту феодальної власності на землю.

Спадкове право формувалося і розвивалося внаслідок установлення приватної власності. Вже договір Русі з Візантією 911 р. розрізняв спадщину за заповітом і за законом. Пізніше це було закріплено в Руській Правді. Успадковувати могли тільки сини. Батьківський двір без поділу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоєми­цями не вважалися, бо інакше, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду.

З розвитком князівської влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя. До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася їхня мати. Мати-вдова одержувала частину майна «на прожиття», якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки своїм дітям. Якщо мати-вдова удруге виходила заміж, то призначався опікун з найближчих родичів.

Розвинутість зобов'язального права в Київській Русі є переконливим свідченням панування тут права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди,

Договір купівлі-продажу регламентувався в Руській Правді. Тут передусім визначено порядок купівлі-продажу челядина, а також порядок установлення добросовісного придбання речі. Договір позики охоплював кредитні операції з грішми, продуктами і речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Винятки припускалися лише для позик на суму не більше трьох гривень.

Пам'ятки права розрізняли три види банкрутства купців: банкрутство без вини внаслідок стихійного лиха, аварії судна, пожежі або розбійницького нападу. Другий вид - коли купець проп'є або програє чужий товар. Третій вид - злісне банкрутство, коли неплатоспроможний боржник, залишений без кредиту своїх городян, брав позику у гостя з іншого міста або чужоземця і не повертав її.

19.Злочин та покарання за “Руською Правдою”.

Злочин на Русі називався “обідою” – тобто діяння, наслідком якого є заподіяна шкода (вчинене “зло”). Спочатку обіда означала будь-яке нанесення матеріальних чи моральних збитків, пізніше – будь-яке порушення закону.

Об’єкт злочину – влада князя, особа, майно, а з ХІ ст. – ще й церква, суспільний мир.

Суб’єкт злочину – всі вільні люди, незалежно від соціального походження. За дії холопа (раба) відповідав його власник.

Суб’єктивна сторона складу злочину. Розрізнялися вбивство навмисне чи з необережності, банкрутство з вини чи без вини позичальника.

Встановлювалося поняття неосудності за віком і станом здоров’я (діти, психічно хворі, каліки), поняття обставин, які включали протиправність діяння. У Х ст. такими обставинами були неспроможність у майновому стані особи, стан необхідної оборони, ХІ-ХІІІ ст. додавалися стан афекту, визначення межі застосування необхідної оборони. Розвивалися поняття стадії вчинення злочину (замах на злочин і закінчений злочин), співучасників злочину (зі складу учасників злочину виділяють пособників і підмовників).

“Руська Правда” визнавала такі види злочинів:

Злочини проти життя. Найтяжчим серед них було вбивство.

Злочини проти здоров’я. Це – нанесення ран, ушкоджень, побоїв.

Злочини проти честі. Йдеться про образу фізичною дією – удар невийнятим з піхов мечем, батогом, долонею, посягання на бороду чи вуса чоловіка.

Майнові злочини. Це – крадіжка, пограбування, розбійний напад з метою оволодінням майном, підпал рухомого і нерухомого майна.

Злочини проти шлюбу, сім’ї і моралі. До них відносили шлюб між родичами, двоєжонство тощо.

Злочини, що підлягали суду князя чи спільному суду князя і церкви. Це – викрадення нареченої, зґвалтування, підпал церковних будівель тощо.

Злочини проти держави. Йдеться про заколот, повстання проти князя.

Метою покарань були відшкодування збитків потерпілому або його сім’ї, відплата злочинцю та попередження злочинної діяльності, в ХІ-ХІІ ст. додаються спокутування гріхів, поповнення державної скарбниці, захист прав суспільства, держави, церкви, особи і сім’ї. Проте зникає така мета покарання, як відплата злочинцю (помста).

Види покарань:

Кровна помста. Коротка редакція “Руської Правди” визнавала можливість кровної помсти. Але у разі відсутності месників або небажання родичів потерпілого мстити встановлювалася грошова компенсація. Такий вид покарань застосовувався лише за вбивство і нанесення тяжких ран та сильних побоїв. За Ярославичів кровну помсту скасували.

Потік і пограбування. Це вища міра покарання, що передбачала вигнання злочинця з общини, перетворення членів його родини на рабів і конфіскацію належного йому майна. Застосовувалася за вбивство в розбої, підпал будинку, повторне конокрадство.

Віра – грошове стягнення за вбивство у розмірі 40 гривень. Розрізняли подвійну віру (80 гривень), напіввіру (20 гривень за вбивство чи нанесення каліцтва жінці), дику віру (сплачувалася членами общини у разі відмови або неможливості общини видати злочинця).

Продаж – штраф, що йшов до скарбниці князя.

Урок – грошова компенсація потерпілому від злочинців.

Головщина – грошове стягнення на користь сім’ї чи родичів убитого.