100. Кодифікація українського радянського права в 20-х рр.

В 1922-1927 гг. в советской России, а впоследствии и в Украине была проведена полная кодификация всех отраслей права. Такой широкой кодификации, да еще проведенной в такие короткие сроки, человечество не знало. Были приняты важные законодательные акты, которые регулировали имущественные, договорные, трудовые, земельные отношения и т.д. Кодификация права в Украине осуществлялась дву¬мя путями: рецепцией законодательства РСФСР; разработкой собственных законодательных ак¬тов. Первый путь был предпочтительней, законодатель¬ство УССР в большинстве случаев было точной копией законодательства РСФСР. Советская историко-правовая аука объясняла это однотипностью социалистиче¬ских государств, отсутствием юридических кадров в Украине, единством общих целей двух братских на-родов и т.д. Но главная причина такой «рецепции» коренилась в стремлении большевистской партии к унификации как государственной, так и правовой системы, что значительно облегчало бы усилия центральной власти по внедрению в жизнь идей социалисти-ческого строительства. Следующим этапом кодификационной работы в этом направлении стало создание основ союзного за-конодательства. В октябре 1924 г. принимаются Основы судоустройства и судопроизводства Союза ССР и союзных республик, Основные начала уголовного законодательства Союза ССР и союзных республик, в де¬кабре 1928 г. — Общие начала землепользования и землеустройства СССР. Общесоюзные кодификацион ные акты отразили еще в большей степени процессы централизации власти, управления и правового регу-лирования, которые происходили в стране. Заканчи¬вался НЭП. Начинался новый период государственно-правовой истории, в котором экономический ли¬берализм заменялся жестким планированием. В правовой сфере создавалась закрытая система права. Отходит в прошлое такой критерий революционного романтизма, как «революционное правосознание». Командно-административная система управления берет на вооружение целесообразность и нормативизм.

101. Формування адміністративно-територіального устрою урср (20 – 30 рр.).

Територію УСРР визначено Ризьким миром 1921 р. між Росією та Польщею. 1922 р. республіка ввійшла до складу СРСР, a 1924 p. на її території утворено Молдавську АСРР. У 1917-1918 pp. радянська Україна називалася УНР, а з 1919 до 1937 pp. - Українська Соціалістична Радянська Республіка. У період 1917-1922 pp. зберігався старий дорадянський адміністративний поділ, щоправда у складі не 9, a 12 губерній - додалися новоутворені Кременчуцька, Одеська та Запорізька. У Криму створено автономію у складі РСФРР. У 1922 р. розпочалася адмінреформа. Запорізьку і Кременчуцьку губернії розформували і знову їх стало 9. Наступного року ліквідували повіти і волості, замість них утворено 53 округи та 706 районів, які об'єднували сільські, міські та селищні ради. У 1925 р. уряд ліквідував губернії як адміністративну одиницю і ввів триступеневий адміністративний поділ на: округ (41) - район (680) - сільраду (10 314). 3 них 12 національних районів і 549 національних сільрад (єврейські, польські, німецькі, грецькі, татарські). У 1930 р. ліквідовано і округи і введено двоступеневу структуру: район (484) сільський і місто (18) - сільрада. Метою реформи було наближення провінції до центру. Але двоступенева структура не виправдала сподівань влади. Тому у 1932 р. уряд провів чергову адміністративну реформу, створивши поділ, який існує і нині. Найбільшою адміністративною одиницею стала область. Першими утворено 5 великих областей - Вінницьку, Дніпропетровську, Київську, Одеську і Харківську. До кінця 1932 р. сформовано Донецьку та Чернігівську. Області поділялися на райони (у 1939 р. - 583), а ті, у свою чергу, на місцеві ради - міські, сільські та селищні. До 1940 р. зберігалася і молдавська автономія.