92. Варшавський договір 1920 р.

Варша́вський договір — міждержавна угода Польщі і Української Народної Республіки, за якою в квітні 1920 р. польський уряд відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Ця угода мала символічне значення для України. Не зважаючи на це, уряд був вимушений піти на великі поступки, оскільки були визнані вже де-факто встановлені кордони по межі розташування польських військ в Україні — по річці Збруч. Це означало зречення від великих етнічних українських територій Галичини, Західної Волині, частини Полісся, Лемківщини, Підляшшя, Посяння і Холмщини. Такий крок уряду був оцінений вкрай негативно декотрими українськими політиками того часу і більшістю населення окупованих Польщею територій. За цим договором Польща зобов'язувалась не укладати міжнародних угод, спрямованих проти України. Гарантувались національно-культурні права українського населення в Польщі і польського в Україні. Складовою частиною договору була військова конвенція, підписана 24 квітня 1920 року українським, яка передбачала початок спільних польсько-українських військових дій проти більшовицьких військ на території України .Варшавський договір був засуджений найближчими прибічниками Петлюри – Винниченком, Грушевським та ін. Симонові Петлюрі не вдалось реалізувати її цілком. Пізніше, у жовтні 1920 року, по закінченні польсько-радянської війни, польський уряд визнав УРСР і уклав з нею Ризький мирний договір 1921 року, що фактично анулював Варшавський договір.

93. Ризький договір 1921 р.

Ризький мир — договір, підписаний у Ризі 18 березня 1921 представниками РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщі — з другого, який формально закінчив польсько-радянський збройний конфлікт 1919 — 1920 років, санкціонував поділ українських і білоруських земель між Польщею і Радянською Росією та фактично анулював Варшавський договір 1920. Польсько-радянським переговорам безуспішно намагалися протидіяти посол. Наслідком переговорів 12 жовтня 1920 був підписаний прелімінар мирового договору та досягнено порозуміння в справі перемир'я, яке вступило в силу 18 жовтня 1920. Договір складався з 26 статей і включав ряд додаткових протоколів і умов, які регулювали різні економічно-правові питання. Він уточнював державний кордон між Росією, Білоруссю і Україною з одного боку, і Польщею — з другого. Обидві сторони визнавали незалежність України і Білорусі, «згідно з принципом самовизначення народів», та зобов'язувалися шанувати суверенні права і не втручатися у внутрішні справи другої сторони. РРФСР і УРСР забезпечували за поляками на своїй території повну релігійну і культурну свободу, а Польща гарантувала ті самі права своїм меншинам російської, української і білоруської національності. Окремі статті Ризького миру регулювали питання громадянства та репатріації. Обидві сторони зрікалися воєнних відшкодувань, а РРФСР і УРСР зобов'язувалися повернути Польщі різні воєнні трофеї і культурні та мистецькі скарби, бібліотеки й архіви, загарбані чи вивезені царським урядом, та виплатити їй 30 млн. золотих карбованців як винагороду за «активну участь» польських земель у господарському житті колишньої Російської Імперії. Ризький мир формально набрав чинности після обміну ратифікаційними документами в Мінську 30 квітня 1921 і був дійсний до 17 вересня 1939, коли його односторонньо анулював радянський уряд у зв'язку з окупацією Західної України і Західної Білорусі Червоною армією.