88. “Українська держава” гетьмана п. Скоропадського: організація державної влади та законодавства.

Повним ходом відбувалась українізація, відкрито університет у Кам’янці – Подільському, згодом засновано Українську академію наук , очолювану В. Вернадським. Під протекторатом гетьмана відкривалися українські освітні організації, заклади наукового та культурного спрямування, розгорнулось книгодрукування національною мовою. Щодо проведення політичних та соціальних реформ, то вони суттєво відрізнялись від заходів Центральної Ради: землі були повернені поміщикам з виплатою компенсації за збитки революції; ліквідовувався робочий контроль на виробництві; заборонялися страйки; скасовувався 8-годинний, натомість встановлювався 12-годиннйи робочий день, встановлювалась приватна власність на землю. Збройні сили також зазнали певної реформації: була створена державна варта (поліція), відновлено козацтво та укомплектовано українську армію кількістю в 300 тис. осіб. Все, відповідно, після схвалення дій Німеччиною. У зовнішній політиці, як не дивно, не все було „по-німецькому”. Крім встановлення дипломатичних відносин з країнами німецького блоку (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною), гетьманат налагодив стосунки зі Швейцарією, Фінляндією, Польщею та Росією. Міністерство закордонних справ діяло досить активно. Україна мала 11 дипломатичних і понад 50 консульських представництв у 20 країнах, а на своїй території – 12 дипломатичних і 42 консульських представництв з 24 держав. Державний апарат гетьманату включав формування Ради Міністрів на чолі з Г.Василенком на початку, згодом з Ф. Лизогубом, якого на кінцевому етапі замінив С.Гербель; розбудову органів місцевої влади; відновлення земств. Проте гетьманський уряд не мав широкої підтримки серед народу, проти нього виступали різні верстви населення: селяни, робітники, більшовики, анархісти, прихильники Центральної Ради.

89. Прихід до влади Директорії. Внутрішня та зовнішня політика.

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року.Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. Була прийнята постанова про негайне звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки переважної більшості спеціалістів, промисловців та чиновників державного апарату. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, з прийняттям якої почалася аграрна реформа та в якій Директорія УНР заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу, але щоб їх заспокоїти, було обіцяно: компенсацію затрат на різноманітні вдосконалення, раніше проведені у маєтках; оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів; за землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники; конфіскації не підлягали землі іноземних підданих. Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.