68. Судова реформа 1864 р. Та її наслідки.

Російські чиновники вважали, що суди повинні захищати інтереси Д., а права особи- справа другорядна. Вироки виносилися із врахуванням класових відмінностей: дворянам- легші вироки, нижчим верствам наслення- суворіші покарання.

Судова реформа перетворила феодальне право на буржуазне.

• Суд перетворився на гласний ( у присутності публіки и преси)

• Обвинувачееня підтримував прокурор, захист адвокат.

• В суді брали участь присяжні засідателі від всіх станів.

• Окружні суди (По одному на губернію)- Суди першої інстанції.Якщо вироки виносилися з участю присяжних засідателів, то вони важжалися остаточними. Якщо вироки були винесені без участі присяжних, то їх можна було оскаржити в судовій палаті. (В У. їх було 3 : Київська, Харківська, Одеська).

• Сенат –вища касаційна інстанція, який міг скасувати або переглянути судове рішення.

• Мирові судді вирішували дрібні справи, обиралися терміном на 3 роки на земських зборах.

В судочинстві збереглися пережитки кріпасництва: окремі суди для духовенства і для військових, збереження волосного суду для селян, який мав право засуджувати селян до принизливого покарання різками.

69. Політика російського царизму по відношенню до українського національного руху.

Національні вимоги українців та поступки царизму українству.

Революцію 1905 - 1907 pp. розпочали росіяни, а пригноблені народи підтримували її не в останню чергу тому, що сподівалися змінити на краще і своє національне життя.

Вимоги українців формулювалися, по-перше, в програмних і агітаційно-пропагандистських документах українських партій. Партії обґрунтували головну, фундаментальну вимогу: віднов¬лення української держави у формі автономії. Лише одна з партій - Українська народна - прагнула до повної незалежності. Але і вона не відкидала автономію як крок на шляху до повної незалежності. Вирішення усіх інших питань як соціально-економічних, так і мовно-культурних, вони ставили в залежність від розв'язання головного - відродження власної державності.

По-друге, національні вимоги українців формулювалися в інституціях, наказах, листах, виступах, газетних публікаціях та ін. документах різних організацій, зборів і окремих осіб. Ці вимоги передбачали ліквідацію поміщицького землеволодіння, демокритичні свободи, негайне скасування усіх попередніх заборон і мовно-культурних обмежень, усунення перепон на шляху розвитку національної культури.

Проти обмеження і утисків національної культури особливо активно боролась українська інтелігенція. За введення рідної мови в навчання твердо висловлювалося вчительство України. З полтавської групи Всеросійського союзу вчителів одностайно ухвалив: «Для українського населення на території України школа повинна бути українською, тобто викладання провадитися українською мовою». Ще наприкінці 1904 р. українці одержали підтримку з боку авторитетних російських академіків-мовознавців - Федора Корша і Олексія Шахматова. На запит Ради міністрів щодо доцільності збереження обмежень проти української мови, вони дали негативну відповідь, заявивши, що ця мова є цілком самостійною, а не місцевою говіркою російської мови.

Під тиском національно-визвольного руху пригноблених на¬родів імперії, в умовах ослаблення самодержавного ладу царизм вимушений був йти на поступки. Наприкінці листопада 1905 р. був прийнятий закон, який дозволяв видання літератури націо¬нальними мовами, створення культурно-освітніх національних товариств і відкриття національних театрів.

Після зняття урядових заборон почався швидкий, - історики навіть називають його вибухоподібним, - розвиток українського життя