51Ліквідація Запорізької Січі російським самодержавством.

Більше 200 років тому, влітку 1775 року, за наказом Катерини II царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ. Згодом вийшов маніфест імператриці про скасування цього останнього оплоту автономії на Україні, оплоту волі і демократії, національної незалежності і притулку для втікачів з усієї Російської імперії від кріпацтва, місце розвинутої економіки і прогресивних фермерських форм господарювання, вогнища свободолюбства, героїзму, блискучого військового мистецтва.Запоріжжя і в XVIII в. було центром соціального протесту пригноблення народу, залишалося в очах мільйонів селян Російської імперії привабливим місцем волі. Сам факт його існування по-революційному впливав на характер соціально-економічних відносин в Україні, а також у всій Російській імперії, підривав устої поміщицьке-кріпосницького господарства. Участившиеся пагони на Січ не тільки українських, а й російських селян позбавляли поміщицькі маєтки робочих рук.Йому він також виніс смертний вирок. Однак зовнішньополітичні та військові інтереси не дозволяли царизму відразу здійснити цей вирок. Січ була скасована через 15 років після ліквідації Гетьманщини.Царський уряд і військове командування виявляли велику зацікавленість у залученні запорожців до участі у військових діях проти Туреччини. У війні 1768-1774 років запорізькі козаки були найбільш ударною силою іррегулярних військ російської армії, яка мала важку кінноту.Росії в той час не було доступне Чорне море, тому важливу роль у ході війни відігравали козацькі флотилії. Залучаючи запорожців до участі у війні, царський уряд не тільки хотів використати високі бойові якості їхнього війська, але й мав намір таким чином відвернути увагу запорізького козацтва від діяльності по захисту автономії Січі і участі в антифеодальних рухах. Катерина II писала Румянцеву: "Ми заблагоразсуділи для утримання оних запорізьких козаків від різних зухвалість сім вам наказати всіх їх, Зібравши, употреб проти ворога по вашому россудом".

52. Три поділи Речі Посполитої та їх наслідки для українських земель.

У другій половині XVIII ст. Річ Посполита переживала період занепаду. Фільваркова система господарювання і шляхетська анархія гальмували господарський розвиток країни, послаблювали її перед зовнішньою агресією.

Ослабленням Польщі скористалися сусідні Росія, Прусія та Австрія. Вони планували розчленувати Польщу, прагнули розширити за рахунок її території свої володіння. їх лякало також поширення ідей просвітництва, а згодом ідей Французької революції. Перший поділ Польщі відбувся у 1772 p., в результаті якого до Росії відійшли в основному білоруські землі. Наступні два поділи відбулись наприкінці XVIII ст.

Під впливом Великої французької революції у Польщі розгорнувся масовий визвольний рух, який очолив Т. Костюшко. Щоб знищити революційний осередок у себе на кордонах, Катерина І і направила до Польщі війська, які згодом очолив О. Суворов.

Військові дії російської армії проти шляхетських військ на Правобережжі розпочалися на початку травня 1792 р. Королівська армія опору майже не чинила. Одні за одним здавалися польські гарнізони. Незначні сутички відбулися лише під Любаром, Шепетівкою та Острогом. На середину 1792 р. військові операції практично припинилися. Але минув майже рік, перш ніж були реалізовані плани царського уряду. 27 березня 1793 р. з'явився маніфест Катерини II, за яким Правобережна Україна включалась до складу Росії.

Незабаром розпочалося складання присяги населенням краю на відданість Росії (крім селян, за яких її складали поміщики). Воно відбувалося досить швидко і без особливих ускладнень.

Внаслідок поділу Польщі в 1793 р. до Росії увійшла територія Правобережної України (Подільське, Волинське, Брацлавське і Київське воєводства). Через два роки (1795) відбувся новий поділ Речі Посполитої, і до Росії відійшли західні землі Волині й Білорусі.

Разом з тим ліквідація державних кордонів між землями Лівобережжя та Правобережжя всупереч політиці російського царизму створила сприятливіші умови розвитку українського народу як у господарській, так і духовній сферах.

Протягом 90-х років XVIII ст. на Правобережжі були поширені загальноімперські адміністративні органи та установи. У краї почали діяти намісницькі, а згодом губернські правління, царські судові органи тощо. Становище народних мас майже не змінилося. Вони, як і раніше, відробляли панщину у маєтках феодалів та сплачували чисельні державні податки. Одночасно польські магнати одержали від царських властей нові чини, звання, права російського дворянства.