3.Скіфська держава і державні утворення кочових народів.

Скіфи ( 7 ст. до н. е. – 3 ст. до н. е.) Прийшли з Північного Іроану. У другій половині VII ст. до н. е. утворили політично консолідоване об'єднання племен — Велику Скіфію, що проіснувала до III ст. до н. е. (найвищим органом влади були народні збори – «рада скіфів», яка мала право усувати царів. Давньогрецький історик Геродот поділив місцеве населення на 4 групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-хлібороби і скіфи-орачі (Можливо автохтонні нащадки трипільців). Різними були і напрями діяльності скіфських племен: якщо для скіфів-кочівників та царських скіфів основним заняттям були кочове скотарство і грабіжницькі воєнні походи, то для скіфів-орачів — зернове землеробство Територія розміщення: Причорноморські та приазовські степи. Значного поширення набули металообробка, гончарство, кушнірство, ткацтво, ювелірне виробництво. Невичерпним джерелом збагачення були воєнні походи. Насамперед скіфи проводили активну войовничу політику проти своїх сусідів. Основою скіфського мистецтва був так званий звіриний стиль. Зображеннями коней, пантер, оленів, вовків, птахів, риб прикрашали зброю, уздечки (золота пектораль). Ховали померлих в курганах. Найбільшої могутності Скіфія набула за царя Аттея в 4 ст. до н. е. (зіткнувся з македонських царем Філіппом II, програли).

4.Антська держава. (IV—VII ст.).    Соціальне розшарування в антському суспільстві засвідчують грошові та речові скарби. В господарстві широко застосовувалася праця рабів. Існувала работоргівля. Військовим успіхам антів сприяла чітка общинна організація суспільства. Військо відігравало в суспільстві важливу роль і було невід’ємним від державного апарату. В той же час зберігалося ще народне віче, на якому вирішувалися актуальні питання політичного, економічного, військового характеру. Такі особливості державного життя притаманні військовим демократіям.    Основою політичної організації племен, що входили в антський союз, були роди і племена. Рід мав свої традиції, майно, шанував спільних предків, вів господарство під проводом старійшини. Плем’я мало військово-оборонну організацію.    Зазначимо, що ще в період родоплемінних відносин політичні, економічні та військові функції виконували вожді племен, які обиралися на загальноплемінних зборах з числа найавторитетніших старійшин родів. З появою майнового розшарування серед родичів, появою інституту власності виникає потреба у передачі цієї власності у спадок. З’являється також спадкоємність влади вождів племен.    Так на зміну родовим вождям приходять військові князі, які концентрують всю повноту влади у своїх руках, створюють апарат управління. Так влада стає незалежнішою і самостійнішою, хоча в часи раннього феодалізму були ще сильні родові інститути і звичаєві норми общинного ладу.    Слід наголосити, що правовою основою суспільства антів, , були звичаї, які одночасно були і релігійними, і моральними, і правовими нормами  . У звичаєвому праві закріплювалася панівна роль чоловіка в сімейних і суспільних відносинах.    З появою поняття власності правові звичаї закріплювали окремо зміст поняття власності племені та власності роду.    Власність передавалася в спадок лише по чоловічій лінії. В звичаях існували поняття злочину і покарання за злочин.    Антська держава була зразком такого державного утворення, в якому відбувався перехід від первіснообщинного ладу до феодалізму з ознаками рабовласництва.   В VII ст. антський племінний союз розпався — до цього спричинилися внутрішні та зовнішні обставини.