Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОТВЕТЫ на экзамен по ИДПУ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
585.73 Кб
Скачать

40. Державний устрій та суспільний лад держави б. Хмельницького.

Державний устрій. Впродовж свого існування Українська гетьманська держава витворила тільки їй притаманні органи центральної та місцевої влади. Серед них виділялися:

-гетьман. Обирався на довічний термін. Йому належала вища законодавча, виконавча та судова влада. Затверджував закони після їх ухвалення Генеральною радою. Очолював збройні сили країни. Влада гетьмана не поширювалася на Слобідську Україну та на Запорізьку Січ.

У нього зосереджувалися функції виконавчого характеру. Він організовував діяльність центральних органів управління, здійснював контроль і нагляд за орга­нами місцевої влади. Мав право надавати земельні ділянки із державного фонду.

В Українській гетьманській державі не було чіткого розмежування функцій між органами державної влади. Зокрема, повноваження гетьмана часто перекли­калися з компетенцією Генеральної ради;

-Генеральна рада — це колективний військово-демократичний козацький орган Гетьманщини, який виконував адміністративні, законодавчі, управлінські, судові функції. Лише їй належало виняткове право обирати гетьмана, генеральну старшину, інколи — полковників.

Ініціатива скликання Генеральної ради належала гетьману. Як правило, він відкривав засідання і головував на ньому. Рішення ухвалювалися шляхом голо­сування — підкиданням шапок або криком.

Поступово компетенція Генеральної ради звужувалася, а до кінця XVII ст. її значення як центрального органу влади зовсім занепало;

-Старшинська рада — своєрідний постійно діючий станово-представницький орган, який спочатку функціонував паралельно з Генеральною радою, а з кінця XVII — поч. XVIII ст. перебрав на себе її повноваження.

Старшинські ради виконували дорадчі функції. Складалися з двох палат. Верхня постійно діюча палата — колегія генеральної старшини. Нижня — стар­шинські з'їзди, скликалася двічі на рік — на Різдво Христове та Покрову. Засі­дання проводилося у гетьманській резиденції, на них головував сам гетьман. Рі­шення зборів ухвалювалися гетьманом спільно зі старшинською радою за тради­ційною письмовою формулою: "прирадили гетьман та старшина". Повноваження старшинських рад були досить широкі, але не розмежовані з компетенцією гетьмана та Генеральної ради.

41.Переяславська рада 8 січня 1654 року. “Березневі статті” 1654 р. Оцінка українськими та російськими істориками.

У січні 1654 р. у Переяславі було укладено попередній договір про умови переходу Війська Запорозького під владу Московського царя, а також про гарантії для Війська Запорозького. Після цього уряд Б. Хмельниць­кого розробив конкретні умови договору з Росією, що були пере­дані російському цареві. Цей документ відомий в історії як Статті Б. Хмельницького, або Прохальні статті. Він складався з 23 пунктів (статей). 14 березня 1654 р. цей документ було передано цареві. Після попереднього вивчення його було повернуто на доопрацю­вання та редагування. 21 березня царю було подано документ, який складався вже з 11 статей. При скороченні його зміст майже не змінився. Цар і бояри розглянули статті та'супроводили кожну з них своїм указом. У такому вигляді документ став відомий як Березневі, чи Московські статті. 27 березня 1654 р. українські посли отримали цей документ і три царських жалувані грамоти - Війську Запорозькому, козацькій старшині та про передання Чигиринського староства "на гетьманську булаву".

Сукупність цих чотирьох документів і становила власне текст договору, що фактично був конституцією козацької держави.

За ним підтверджувалися недоторканність суспільного ладу України, попередній порядок управління та судова система, права і привілеї козацтва. Оригінал цього договору не зберігся.

Березневі статті 1654 р. були сформульовані не зовсім ясно, а тому обидві сторони вкладали в них різний зміст і кожна під­ходила до нього, зважаючи лише на свої інтереси. Україна бачила в ньому лише військовий союз, про що свідчить активна дипломатична діяльність гетьмана в наступні роки, а Москва від перших днів намагалася перетворити протекторат на інкорпорацію.

Об'єктивно цей договір відповідав інтересам обох сторін. Він засвідчив повну незалежність України від Польщі, для війни з якою Україна здобула сильного союзника. На її території було збережено власну військову, адміністративну й судову владу, ліквідовано переслідування православної церкви та її віруючих. Росії ж, зі свого боку, було дуже вигідно прийняти в підданство край із багатими землями, майже з тримільйонним населенням. Росія також звернула увагу на вигідне геополітичне положення України. Немале значення мало й те, що Україна в той час мала визнання багатьох країн Європи та Близького Сходу. До того ж Україна захищала Росію з півдня від нападів турецьких і татарських орд.