35. Передумови і причини виникнення українського козацтва. Основні категорії українського козацтва та їх правове становище.

Термін "козак" вперше згадується у джерелі XIII ст. (у початковій монгольській хроніці 1240 року) і походить з тюркських мов. Він означав "одинокий", "схильний до розбою, завоювання".

Період кінця XII — першої половини XIII ст. характеризується як перший етап формування та розвитку українського козацтва.

З Другої половини XV ст. починається відродження українського козацтва на пустопорожніх землях. Першопричиною відродження тут козацтва були "ухідництво" та "добичництво". Вже в другій половині XV — на початку XVI ст. на Наддніпрянщині утворилися громади вільних озброєних людей, чисельність яких зростала за рахунок невдоволених існуючим ладом у польсько-литовській державі. Починаючи з другої половини XVI ст., у безкраї простори Дикого Поля ринув потік селян-втікачів з Галичини, Волині, Полісся, Поділля. Втечі стали основною формою соціального протесту селян проти сваволі панів. Унаслідок втеч селян і міської бідноти в степах південної Київщини та Брацлавшини зростала чисельність вільного населення — козаків, було засновано ряд козацьких слобід і хуторів. Розпочався другий етап історії козацтва.

Козаки розорювали "пустопорожні" землі, займалися мисливством, рибальством, бджільництвом. їх життя було небезпечним: доводилося не тільки обробляти землю, а й оборонятись від нападів татар. Згодом козаки самі почали здійснювати походи на кримських татар. З одного боку, поява такої небезпечної сили, як козацтво, на рубежах Польсько-Литовської федерації непокоїла її уряд. Кожної миті ця руйнівна сила могла завдати удар по державі. Внаслідок втеч селян пани втрачали робочу силу. З іншого боку, новоосвоєні козаками землі на Наддніпрянщині приваблювали панів та шляхту. Держава в особі козаків придбала безкоштовну силу, яка захищала кордони як Литви, так і Польщі.

На нових землях склався своєрідний козацький лад. Козаки об'єднувалися у громади і всі важливі питання обговорювали та розв'язували на радах.На землях, освоєних козаками, вже ніколи, як їм здавалося, не з'являться державні урядовці, не виникне кріпосна неволя.

Але на початку XVI ст. король своїми указами, а господарі — грамотами починають роздавати простори, зайняті козаками, литовським та польським панам — магнатам.

Проте через короткий час козаки знову опинилися в залежності від панів та шляхти. Чимало з них не бажало коритися і знову тікало далі, на південь—до дніпрових порогів і за пороги.

36. Державний устрій Запорізької Січі.

За формою правління Запорізьку Січ відносять до типу демократичної рес­публіки. Органом прямої де­мократії виступала козацька рада. В ухваленні законів і управлінні справами безпосередню участь брали лише представники одного суспільного стану — козаків. Раді належала уся повнота законодавчої та адміністративної влади. Вона ухвалювала закони, приймала рішення з найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики, контролювала діяльність урядовців.

Виконавча влада на Запоріжжі належала кошу, тобто обраним на козацькій раді посадовцям. Найвище становище в апараті управління займали військові начальники, а серед них виділявся кошовий отаман Кошові отамани, як і решта управлінців, щорічно вибиралися на козацькій раді, знімалися з посад або продовжували на наступний термін їх обіймати.

До складу військових начальників також входили:

Військовий суддя — друга посадова особа на Запоріжжі. Він здійснював суд над козаками, призначав начальника артилерії, інколи заміщав кошового отамана. Військовий писар керував канцелярією, проводив листування від імені усього запорізького війська.

Військовий осавул наглядав за дотриманням козаками порядку на Січі, стежив за поповненням продовольчих запасів війська, організовував виконання судових рішень, провадив дізнання за скоєними злочинами як на Січі, так і на територіях паланок.

Окрім перелічених посадовців статус військової старшини мали й курінні отамани — обрані керівники військових підрозділів, що називалися куренями.

Середню ланку виконавчої адміністрації становили військові чиновники, які допомагали військовій старшині управляти козацьким військом. Серед них виділявся довбуш. Він збирав козаків на раду, мав бути присутнім під час виконання судових вироків, організовував стягнення податків та торговельного мита. Військовий пушкар відав козацькою артилерією, був комендантом військової в'язниці. Військовий тлумач виконував обов'язки перекладача. Кантаржей наглядав за дотриманням еталону мір та вагів на всій території Запоріжжя.

Остання ланка козацької адміністрації складалася із похідної та паланкової старшини. Похідний полковник командував військовим підрозділом, що назива­лося полком. Крім нього, до складу полкової старшини входили полкові осавул та писар.