Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ОТВЕТЫ на экзамен по ИДПУ.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
585.73 Кб
Скачать

20.Порядок успадкування майна за нормами давньоруського законодавства.

РП розрізняє два види спадкування: за заповітом і за законом. Якщо померлий не лишив по собі заповіту, набувало сили спадкування за законом. До повноліття синів спадковим майном розпоряджалася дружина померлого. Якщо вона виходила заміж. То призначався опікун із числа близьких родичів. Винагородою для опікуна було те, що він користувався доходами з маєтку опікуваних. Батьківський двір не ділився і переходив до молодшого сина. (ст.99-100)

Дружина померлого отримувала частину майна «на прожиток»(ст.93). а сестру брати повинні були видати заміж, виділивши їй придане (ст. 95)

Община була зацікавлена в тому, щоб її багатство не йшло на сторону, коли дівчина виходила заміж за хлопця з іншого села, тому майно передавалося лише по чоловічій лінії. Виняток був тільки для бояр та дружинників, які мали право предавати майно дочкам (ст.91), щоб маєтки залишалися в родовитих семей.

21.Шлюбно-сімейне право та право власності у Київській Русі.

Сімейно-шлюбні відносини регулювалися спочатку правовими звичаями, потім виключно церквою.

Правовими звичаями на Русі регулювалися порядок укладання шлюбу, правовий статус подружжя (після шлюбу дружина віддавалася під владу чоловіка як глави сім’ї), припинення шлюбу, покарання за згвалтування жінки.

З прийняттям християнства передбачалося суворе покарання за позашлюбні зв’язки, заборона мати кількох дружин, каралися розпуста, зґвалтування, співжиття з сестрами, братами, чорницями, куми з кумом тощо. Проте за такі порушення застосовувалися штрафи. Шлюбний вік для нареченого наступав з 15 років, а для нареченої – з 13-літнього віку. Більше двох разів одружуватися не дозволялося.

Приводом для розлучення були “порча”, неможливість мати дітей, якщо чоловік бив і калічив дружину, ставився до неї нешанобливо, нездатен був забезпечити сім’ю. Розірвати шлюб і створити нову сім’ю могла лише заможна людина, оскільки чоловік повинен був сплатити велику матеріальну компенсацію і штраф церкві.

У праві Київської Русі не було й не могло бути загального терміна для позначення права власності, бо його зміст залежав від того, хто був суб'єктом і що належало до об'єктів права власності. Охорона приватної власності - одне із призначень Руської Правди. Основу феодального ладу становила феодальна приватна власність на землю. Тому Руська Правда досить багато уваги приділяла саме закріпленню й захисту феодальної власності на землю.

Спадкове право формувалося і розвивалося внаслідок установлення приватної власності. Вже договір Русі з Візантією 911 р. розрізняв спадщину за заповітом і за законом. Пізніше це було закріплено в Руській Правді. Успадковувати могли тільки сини. Батьківський двір без поділу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоєми­цями не вважалися, бо інакше, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду.

З розвитком князівської влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя. До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася їхня мати. Мати-вдова одержувала частину майна «на прожиття», якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки своїм дітям. Якщо мати-вдова удруге виходила заміж, то призначався опікун з найближчих родичів.

Розвинутість зобов'язального права в Київській Русі є переконливим свідченням панування тут права приватної власності. Із здійсненням цього права і його захистом пов'язані передусім зобов'язання з приводу заподіяння шкоди,

Дого­вір купівлі-продажу регламентувався в Руській Правді. Тут передусім визначено порядок купівлі-продажу челядина, а також порядок установлення добросовісного придбання речі. Договір позики охоплював кредитні операції з грішми, продуктами і речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Винятки припускалися лише для позик на суму не більше трьох гривень.