7. Кримінальна відповідальність. Види кримінальних покарань

Кримінальна відповідальність — це вид юридичної відпові­дальності, що встановлюється державою, накладається судом на осіб, які винні у вчиненні злочину і полягає в обмеженні прав і сво­бод засудженого.

Підставою накладення кримінальної відповідальності є наявність у діях особи складу злочину. Однією з форм кримінальної відпові­дальності є кримінальне покарання.

Кримінальне покарання є заходом державного примусу, що за­стосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину.

Метою кримінального покарання є:

— кара за вчинений злочин;

— виправлення та перевиховання засуджених;

— запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

До осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1. Штраф — грошове стягнення, що накладається судом у ви­падках і межах, встановлених в Особливій частині КК. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного

в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини не пе­редбачено вищого розміру штрафу.

2. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке може застосовуватися до особи засудженої за тяжкий чи особливо тяжкий злочин, якщо така особа має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас.

3. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як основне пока­рання на строк від двох до п'яти років або як додаткове пока­рання на строк від одного до трьох років.

4. Громадські роботи, які полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого само­врядування. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним ін­валідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби.

5. Виправні роботи, які можуть призначатися на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засу­дженого.

Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються:

— до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною,

— до непрацездатних,

— до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку,

— до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних служ­бовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування. Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправ­них робіт.

6. Службові обмеження для військовослужбовців, які засто­совуються до засуджених військовослужбовців, крім військово­службовців строкової служби, на строк від шести місяців додвох років у випадках, передбачених КК України, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк пока­рання не зараховується йому в строк вислуги років для присво­єння чергового військового звання.

7. Конфіскація майна, яка полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК України. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

8. Арешт, який полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції , і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військо­вослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

9. Обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально—виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспіль­ства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залу­ченням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років, і не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи.

10. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців призначається військовослужбовцям строкової служ­би на строк від шести місяців до двох років у випадках, перед­бачених КК України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замі­нити позбавлення волі на строк не більше двох років триман­ням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

11. Позбавлення волі на певний строк полягає в ізоляції засу­дженого та поміщенні його на певний строк до кримінально—виконавчої установи. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років.

12. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особ­ливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеці­ально передбачених КК України, якщо суд не вважає за можли—ве застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчи­нили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Основними покараннями є:

— громадські роботи;

— виправні роботи;

— службові обмеження для військовослужбовців;

— арешт;

— обмеження волі;

— тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців;

— позбавлення волі на певний строк;

— довічне позбавлення волі.

Додатковими покараннями є:

— позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

— конфіскація майна.

Як основні і як додаткові покарання можуть застосовуватися:

— штраф;

— позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

. КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчи­нення злочину виповнилося 16 років.

Особи, які вчинили злочин у віці з 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів:

— умисне вбивство;

— посягання на життя державного чи громадського діяча, праців­ника правоохоронного органу, члена громадського формуван­ня з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжно­го у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуд­дя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, по­в'язаною з наданням правової допомоги, представника інозем­ної держави;

— умисне тяжке тілесне ушкодження;

— умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

— диверсія;

— бандитизм;

— терористичний акт;

— захоплення заручників;

— зґвалтування;

— насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

— крадіжка;

— грабіж;

— розбій;

— вимагання;

— умисне знищення або пошкодження майна;

— пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

— угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряно­го, морського чи річкового судна;

— незаконне заволодіння транспортним засобом; —— хуліганство.

Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяж­кості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

— застереження;

— обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до пове­дінки неповнолітнього;

— передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колек­тиву за його згодою, а також окремих громадян на їхнє про­хання;

— покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятиріч­ного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкоду­вання заподіяних майнових збитків;

— направлення неповнолітнього до спеціальної навчально—ви­ховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом мо­жуть бути застосовані такі основні види покарань:

— штраф, який застосовується лише до неповнолітніх, що ма­ють самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється су­дом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до п'ятисот вста­новлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— громадські роботи, які можуть бути призначені неповноліт­ньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час. Тривалість вико­нання даного виду покарання не може перевищувати двох го­дин на день.

— виправні роботи, які можуть бути призначені неповнолітньо­му у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудже­ного до виправних робіт, здійснюється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду, в межах від п'яти до десяти відсотків;

— арешт, який полягає у триманні неповнолітнього, який на мо­мент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції у спеціально пристосованих установах на строк від п'ят­надцяти до сорока п'яти діб.

— позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути при­значене на строк більше десяти років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини —більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покаран­ня у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних ви­ховних установах. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяж­кості.Покарання у виді позбавлення волі призначається неповно­літньому:

— за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

— за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

— за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

— за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

— за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавлен­ням життя людини,— на строк до п'ятнадцяти років.

До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю.