
- •60 Грозозахист будівель і споруд
- •61. Як визначають рівень шуму на робочому місці?
- •62.Загальні вимоги безпеки до виробничих процесів.
- •63. Техніка безпеки при перевезенні пасажирів і вантажів
- •Перевезення вантажів
- •65. Техніка безпеки розвантажувально-навантажувальних робіт.
- •66. Техніка безпеки підйомно-транспортних робіт
- •67. Техніка безпеки в акумуляторному відділенні
- •68. Евакуація людей при надзвичайних ситуаціях
- •69. Безпечні умови праці при виконанні шино монтажних робіт
- •2. Вимоги безпеки перед початком роботи
- •70.Класифікація приміщень і виробництв за вибухо-пожежною небезпекою
- •71.Колективний договір.Правила вн.Трудового розпорядку
- •72. Фінансування охорони праці в Україні
59.Показники пожежо-вибухової безпеки речовин і матеріалів.
Пожежо-вибухонебезпека речовин та матеріалів - це сукупність властивостей, які характеризують їх схильність до виникнення й поширення горіння, особливості горіння і здатність піддаватись гасінню загорянь.
За цими показниками виділяють три групи горючості матеріалів і речовин:
Негорючі (неспалимі) - речовини та матеріали, нездатні до горіння чи обвуглювання у повітрі під впливом вогню або високої температури. Це матеріали мінерального походження та виготовлені на їх основі матеріали - червона цегла, силікатна цегла, бетон, камінь, азбест, мінеральна вата, азбестовий цемент та інші матеріали, а також більшість металів.
Важкогорючі (важко спалимі) - речовини та матеріали, що здатні спалахувати, тліти чи обвуглюватись у повітрі від джерела запалювання, але нездатні самостійно горіти чи обвуглюватись після його видалення .
Горючі (спалимі) - речовини та матеріали, що здатні самозайматися, а також спалахувати, тліти чи обвуглюватися від джерела запалювання та самостійно горіти після його видалення.
Температура спалаху - це найменша температура конденсованої речовини, при якій в умовах спеціальних випробувань над її поверхнею утворюються пари, що здатні спалахувати від джерела запалювання, але швидкість їх утворення при цьому недостатня для стійкого горіння. Температура спалахування характеризує здатність речовин до самостійного горіння і завжди буває вищою за температуру спалаху. Чим меншою є різниця між температурами спалаху і спалахування речовини, тим більше пожежонебезпечною є ця речовина.Температура спалахування застосовується при встановленні групи горючості речовин, при оцінці пожежної небезпечності обладнання і технологічних процесів, при розробці заходів щодо забезпечення пожежо-вибухобезпеки.Температура самоспалахування — це найменша температура навколишнього середовища, при якій в умовах спеціальних випробувань спостерігається самозаймання речовини.
Температурні межі спалахування застосовуються при розрахунку пожежо-вибухонебезпечних температурних режимів роботи технологічного обладнання; оцінці аварійних ситуацій, пов'язаних з розлиттям горючих рідин; розрахунку концентраційних меж спалахування; а також для характеристики пожежної небезпечності рідин.
Температурні умови теплового самозаймання це залежність між температурою навколишнього середовища, кількістю речовини (матеріалу) і часом до її самозаймання.
Вдатність вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря та іншими речовинами (тобто при взаємному контакті речовин) - якісний показник, що характеризує особливу пожежну небезпечність речовин.
Дані про небезпечність взаємного контакту речовин наводять у стандартах і технічних умовах на речовину; їх використовують при категоріюванні приміщень за пожежо-вибухонебезпечністю; при виборі безпечних умов проведення технологічних процесів та умов спільного зберігання і транспортування речовин і матеріалів.
60 Грозозахист будівель і споруд
Блискавкозахист (горозозахист) – це комплекс технічних рішень і спеціальних пристосувань для забезпечення безпеки будівлі, а також майна і людей, що знаходяться в ньому. На земній кулі щороку відбувається до 16-и мільйонів гроз, тобто близько 44 тисяч за день.
Зовнішній грозоозахист представляє систему, що забезпечує перехоплення блискавки до контакту з будівлею і відведення її в землю, тим самим, захищаючи будинок (споруду) від пошкодження і пожежі.
Склад зовнішнього грозозахисту:
блискавковідвід ; струмовідводи (спуски) ;заземлювач .
Блискавкоприймач може мати вигляд металевого штиря (стрижневий), також натягнутого уздовж коника даху металевого троса або металевої сітки з арматури з кроком осередків 6-12 м. Для того, щоб блискавкоприймач захищав якомога більше площі, необхідно його встановити якомога вище. Найпростіші пристрої захисту при грозі – грозорозрядники. Вони здатні обмежити напруги в 10-30 кВ до 20-30 В. Але у них мала швидкість спрацьовування. Металооксидні варистори спрацьовують швидше, але величина залишкової напруги у них може бути багато вище допустимої. TVS-діоди - найшвидші елементи захисту, але теж мають свої межі застосування: через них можуть протікати струми не більше 200 А.
Внутрішня система грозозахисту
Внутрішній грозозахист повинен зменшувати електромагнітні ефекти впливу струму блискавки на людей, інсталяції та обладнання, що знаходиться всередині об'єктів. Основні принципи зрівнювання потенціалів містяться в нормах грозозахисту будівельних об'єктів. Відповідно до цих принципів слід зрівнювати потенціали всіх провідних інсталяцій, що входять в об'єкт.
Зрівнювання потенціалів слід виконати за допомогою сполук з низьким імпедансом:
безпосередніх - між провідними інсталяціями та пристроями, на яких не виникає постійного електричного потенціалу;
обмежуваних- між пристроями, заземленими і ізольованими від землі, а також проводами електричних пристроїв , що перебувають під напругою.
Лінії електропередачі і розподільні пристрої електричних мереж захищаються від перенапруг при ударі блискавки за допомогою захисних апаратів: вентильних розрядників або ОПН (обмежувач перенапруги нелінійний), що встановлюються на шинах або на вході в підстанції.
61. Як визначають рівень шуму на робочому місці?
Для визначення рівня шуму використовується спеціальний прилад - шумомір. Принцип дії полягає в перетворенні звукових сигналів в електричні. Здійснюється це за рахунок ненаправленного мікрофона, який підключений до вольтметру, градуйованого в децибелах. При підвищенні звукового тиску відбувається збільшення напруги на виході вольтметра. Шум може бути гідромеханічним, механічним, електромагнітним і аеродинамічним.
Шумомір дозволяє виміряти рівень шуму як наземних, так і водних механізмів, а також ліній електропередач. Існують різні фільтри шумоміра, в залежності від області його застосування. При слабких шумах використовують фільтри типу А, для виміру сильних - типу В, пікові рівні шуму вимірюють фільтрами типу С. Для вимірювання авіаційних шумів використовують шумоміри з фільтром типу D. При виготовленні все шумоміри обов'язково проходять калібрування.
У кожному конкретному випадку необхідно підібрати підходящий варіант шумоміра, який вимірює всі параметри шуму. Є шумоміри для масових вимірів, які дозволяють швидко і точно визначити параметри шуму з метою перевірки їх відповідності санітарно-гігієнічним нормам.
Існують також шумоміри, які дозволяють проаналізувати причини невідповідності для їх подальшого усунення. Сучасні шумоміри мають ряд переваг і оснащені додатковими функціями: запис сигналу, передача параметрів на комп'ютер для подальшої обробки, пам'ять для зберігання результатів вимірювань.
При визначенні рівня шуму в приміщенні слід проводити вимірювання, щонайменше, з трьох точок . Відстань приладу до стін, підлоги і стелі повинна бути не менше 0,5 м, і не менше 1 м від вікон. Тримайте прилад під кутом не менше 10 градусів до будь-якої поверхні. Час вимірювання в одній точці повинно бути не менше 15 секунд. У великих приміщеннях слід проводити вимірювання в декількох точках.