Запитання для самоконтролю

1. В чому полягає суть тамподруку? Різновидом якого друку він є?

2. Порівняти тамподрук з іншими способами друку?

3. Де застосовують тамподрук? Яку продукцію ним друкують?

4. Пояснити переваги та недоліки тамподруку.

5. Які форми використовують у тамподруці?

6. Назвати послідовність операцій при виготовленні форм на ФП-пластинах.

7. Порівняти технологічний процес виготовлення форм на металевих та ФП-пластинах.

Тема 2.2. Тампони. Фарби. Підготовка зм

1. Різновиди тампонів.

2. Вимоги до тампону.

3. Вибір форми і твердості тампона.

4. Види фарб та їх характеристика.

5. Підготовка задруковуваного матеріалу.

Важливим елементом процесу отримання відбитка є тампон — пружно-еластична ланка, яка передає зображення з друкарської форми на задруковуваний матеріал.

Якість відбитків та техніко-економічні показники процесу друкування залежать в значній мірі від властивостей тампона, тобто його еластичності, твердості, міцності та стабільності його механічних характеристик в часі, ступеня обробки робочої поверхні, сприймання та віддачі фарби, стійкості до тертя та розчинників фарби і т.д. Висока зносостійкість тампона збільшує його тиражостійкість та покращує техніко-економічні показники тампонного друку, особливо при роботі на автоматичних машинах.

Залежно від поверхні, розміру та характеру зображення застосовують тампони різної конфігурації: двоскладові, V-подібні (гостроверхі), округлі, змішані.

Гостроверхі служать для друку довгих, вузьких зображень на плоских поверхнях, округлі — на різноманітних.

Тампони раніше виготовляли з желатиново-гліцеринової маси (вони витримують тираж не більше 1500 відбитків), а тепер із силіконової композиції. Їх тиражостійкість 20-500 тис. відбитків.

Силіконові композиції складаються в основному з трьох компонентів — каучуку, пластифікатора та затверджувача. Співвідношення компонентів композиції визначає жорсткість та еластичність тампона. Зниження жорсткості тампона пов’язане зі збільшенням долі пластифікатора в складі композиції.

Вимоги до тампону:

– висока механічна міцність;

– стабільний поверхневий натяг;

– добре відведення статичного заряду;

– здатність добре сприймати і віддавати фарбу;

– стійкість до стирання;

– стійкість до дії компонентів фарби і розчинників;

• еластичність і відповідна твердість;

• матеріал тампону повинен бути однорідним, без будь-яких сторонніх включень;

• гладка робоча поверхня та правильну задана форма;

• твердість його повинна знаходитись в межах 20-40 од. за Шором;

• міцність на розрив не менше 0,15 МПа;

• розривне видовження не менше 100 %;

• набухання — не більше 40 % по масі;

• час відновлення 90 % початкової висоти — 1 с.

Виробники розробили каталоги тампонів, де, як правило, міститься широкий асортимент тампонів, що відрізняються розмірами, формою, жорсткістю. Кожному тампону присвоюється індекс, за яким користувач тампонного друку замовляє відповідні тампони.

Вибір форми і твердості тампона визначається розміром і типом зображення, що друкується, а також формою ЗМ.

Вимірювання твердості тампона визначається за Шором або за шкалою ОО, А, D.

OO — м’які	20 од. за Шором
А — середні	30 од. за Шором
D — тверді	40 од. за Шором

При друкуванні на випуклих поверхнях (кухлі, попільнички) застосовують м’які тампони; на плоских поверхнях —середньої твердості; на м’яких пористих поверхнях (шкіра) —тверді тампони.

При глибоких друкуючих елементах тампон гострий та м’який, а при мілких — плоский та твердий.

Твердий тампон є найтривкішим і найкраще віддає фарбу.

М’який тампон використовують для друку великих відбитків або при друкуванні рельєфних поверхонь або при малій силі притиску на машині.

Новий тампон протирають розчинником фарби, після роботи — етиловим спиртом, при зберіганні силіконовим маслом. Не можна сушити, торкатися рукою або сухою тканиною. Зберігати при кімнатній температурі в темному приміщенні, далеко від теплових та світлових джерел.

Фарби

В практиці тампонного друку застосовують офсетні та типографські фарби з додаванням сикативу, а також трафаретні фарби. Ці фарби забезпечують достатню чіткість та оптичну щільність зображень. Однак їх застосування обмежене через тривале висихання та абразивність пігмента. Тільки при друкуванні на ручних, напівавтоматичних машинах ці фарби в деякій мірі можуть задовольнити потреби виробництва.

Разом з тим у всіх випадках найкращі результати забезпечують фарби тампонного друку, які на відміну від трафаретних повинні мати дрібніші пігменти та повинні бути більш насиченими, щоб мати високу інтенсивність для забезпечення достатньої криючої здатності.

Класифікація фарб для тамподруку.

За складом:

- однокомпонентні,

- двокомпонентні,

- трикомпонентні.

За способом закріплення:

- випаровування розчинника,

- окислювальна полімеризація,

- фотохімічна полімеризація,

- комбіноване закріплення.

За типом друкарського обладнання:

- для ручних верстатів і пристроїв,

- для напівавтоматичних і автоматичних верстатів та машин.

За видом матеріалу:

- АБС-пластики, поліетилен, поліолефіни,

- папір, картон,

- метали,

- дерево, лаковані поверхні,

- скло, кераміка і інше.

За видом друкованих робіт:

- рекламні товари (ручки, олівці і ін.),

- корпуси електроприладів,

- посуд,

- медикаменти, ампули,

- меблева фурнітура,

- вироби легкої промисловості і інше.

Крім того, фарби повинні бути липкими, текучими та мати відповідні друкарсько-технічні властивості.

Фарби для тампонного друку включають наступні компоненти: фарбуючу речовину, в’яжуче, допоміжні речовини та розчинники. В якості фарбуючих речовин можуть використовуватись барвники та пігменти. Барвники є розчинними, у фарбах знаходяться у вигляді молекул і не розсіюють світло, завдяки чому фарби на барвниках є прозорими. Однак найширше використовуються пігменти, фарби з якими можуть бути як покривними, так і прозорими.

Найважливішою складовою частиною фарби є в’яжуче, задача якого зв’язати фарбуючу речовину з поверхнею, що задруковується. В’яжуче разом з допоміжними речовинами визначає фізико-механічні та фізико-хімічні властивості фарбової плівки. В’яжуче закріплюється на поверхні, яка задруковується, за рахунок наступних механізмів:

- електричних або молекулярних сил;

- дифузії в’яжучого друкарської фарби за допомогою розчинника в набухлу або розчинену поверхню виробу, який задруковується;

- механічного закріплення на шорохуватій поверхні виробу;

- хімічної реакції між в’яжучим друкарської фарби та поверхнею, яка задруковується.