Українська народна символіка

Рослинна : верба, тополя, калина, рута, барвінок, чорнобривці.

Рушник.

Вишиванка.

Кобза, трембіта, інш.

5.Політична система.

До утворення держави головною політичною одиницею у східних слов’ян було плем’я.

Влада була сконцентрована у глав сімейних кланів і племен, які діяли згідно звичаєвого права. Вони ж були членами ради старійшин. Таким чином, вони вирішували і “низові” питання і загальнозначущі.

На узліссі або пагорбі закладався головний племінний “град”, обнесений частоколом.

Кожне плем’я оселялося кругом такого центру.

Варязькі князі оселялися в містах, розташованих на головних торгівельних шляхах.

Навколишні племена підкорялися, а політичне значення міст зростало. Головним стає Київ. Князі, в свою чергу, спиралися на дружину, від якої в значній мірі залежали. Систему престолонаслідування реформував Ярослав Мудрий. Почалась децентралізація держави.

6.Зовнішня політика київських князів.

За князювання Олега, Ігоря, княгині Ольги, Святослава, Ярослава зростала могутність і авторитет Київської Русі на міжнародній арені.

Олег провів успішні походи проти Візантії в 907 і 911 рр., уклавши при цьому вигідні договори, які відкривали широкі можливості для торгівлі руських купців. Договір від другого вересня 911 р. складався з 15 статей і передбачав встановлення дружніх зв’язків між обома державами та безмитну торгівлю з Візантією. Олег воював із скандинавами, уграми, хазарами, північними племенами, в результаті приєднав до Київської держави різні слов’янські племена. Серед них: племенні союзи словен, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів, уличів і тиверців.

Після смерті Олега Київським князем став Ігор (912-945 рр.). У 941 р. Ігор здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот зазнав поразки і був знищений. У 944 р. Ігор вдруге пішов на Візантійську імперію. Похід завершився укладенням у 945 р. договору між Київською державою і Візантією. За умовами договору Київський князь зобов’язався не нападати на володіння Візантії у Криму(Корсунь); не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра; Київська держава і Візантійська імперія зобов’язувалися подавати одна одній у випадку потреби воєнну допомогу; обумовлювалися правила торгівлі і обміну посольствами тощо. У 913 і 943 р. Ігор здійснив два походи на Кавказ, які дали змогу київським купцям торгувати на Сході.

Після смерті князя Ігоря в 945 р. влада перейшла до його вдови – княгині Ольги. У 957 р. вона здійснила дипломатичну місію до столиці Візантії Константинополя, де прийняла християнство, уклала новий договір із Візантією. У 959 р. княгиня Ольга налагодила зв’язки з Німеччиною. Вона направила своє посольство до німецького імператора Оттона I. У 961 р. на Русь від Оттона I прибула місія єпископа Адальберта, маючи на меті прилучити Русь до римсько-католицького світу, але успіху не мала.

З 964 року великим київським князем став син Ольги та Ігоря – Святослав (964-972 рр.), який увійшов в історію, під іменем Завойовника. У 964 р. Святослав розпочав війну на Сході. Йому вдалося розгромити в’ятичів, камських болгар на Оці та Волзі і приєднати ці землі до Київської держави. Після цього він вирушив на Хазарський каганат і в 965 р. знищив його. Далі князь Святослав із своєю дружиною рушив на Кавказ, розбив ясів (осетинів) і косогів (черкесів). Цим він розширив територію Київської держави далеко на схід. Однак із занепадом хазарів зник той буфер, що не давав кочовикам зі Сходу, таким як печеніги, проникати в українські степи.

У 968 р. князь Святослав погоджується допомагати візантійцям у війні з могутнім Болгарським царством. На чолі 6000 вояків Святослав напав на Болгарію, заволодів багатими придунайськими містами і вирішив перенести свою столицю до Переяславця. Але в цей час на Київ напали печеніги, і князь Святослав із своїм військом змушений був повернутися на Русь.

Князь Володимир у 981 р. здійснив похід на захід проти польських князів, які намагалися захопити руські землі, та зайняв Перемишль і Червенські міста. До складу Київської держави були включені Закарпатська Русь і Тмутаракань. Він воював також з в’ятичами (982 р.), ятвігами (983 р.), радимичами (984 р.), волзькими болгарами (985 р.) і хорватами (993 р.).

Ярослав видав за польського короля Казимира свою сестру Добронігу і одружив свого старшого сина Ізяслава із сестрою Казимира. Анастасія була видана заміж за угорського короля Андрія (Ендре)I. Син Всеволод був одружений з дочкою Візантійського імператора Констянтина IX Мономаха, Дочка Анна стала дружиною французького короля Генріха I, а сам Ярослав був одружений з Інгігердою, дочкою шведського короля Олафа.