3. Кирило-Мефодіївське братство.

У 40-х рр. XIX ст. Київ став центром українського національно-культурного руху, де в 1834 р.

був в ідкритий університет святого Володимира. А в 1846 р. у Києві була створена перша

політична організація-Кирило-Мефодїївське братство, назване так на честь перших слов'янських

про­світителів Кирила і Мефодія. Організаторами братства були Микола Костомаров (професор Київського університету), Василь Білозерський (учитель із Полтави), Микола Гулак (службо­вець канцелярії генерал-губернатора). Згодом до складу братства увійшли П.Куліш, Т.Шевченко,

М. Савич, Л. Маркевич та ін.

Програмними документами братства були: «Статут Слов'янського братства святих Кирила і Мефодія», «Книга буття українського народу», «Записки». Мета братства - ліквідація

само­державства і кріпосного права, установлення республіки, введення демократичних

свобод. Київ мав стати столицею слов'янської федерації.

У своїй практичній діяльності члени братства обмежувалися просвітительською роботою: розповсюджували революційні твори Т. Шевченка та ін. авторів; складали революційні

про­кламації («Брати українці», «Брати великороси і поляки»), у яких закликали слов'ян до

єдності в боротьбі з царатом. В. Білозерський склав проект запровадження в Україні

розгалуженої мережі початкових навчальних закладів, збиралися кошти на видання популярних

книг. П. Куліш написав перший підручник з історії України «Повість про український народ»,

а також першу українську абетку («кулішівку»).

Але з питань досягнення політичних цілей погляди членів братства розходилися.

Представники помірковано-ліберального крила (М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш) виступали за реалізацію програмних цілей шляхом реформ.

Представники радикально-демократичного крила (М. Гулак, І. Посяда, Т. Шевченко)

ви­ступали за необхідність народного повстання, встановлення республіки, скасування

самодер­жавства.

Проіснувало братство 14 місяців і було розгромлене на по­чатку квітня 1847 р. Члени

товариства були засуджені до різних термінів заслання.

4. Початок національного відродження на західноукраїнськіх землях.

Початок XIX ст. характеризується розгортанням національно-культурного руху в Західній

Україні. Особливо інтенсивно рух за національне відродження розвивався в Східній Галичині.

Діяльність прогресивного історика Дениса Зубрицького сприяла становленню національної української самосвідомості. І хоч свої праці він не наважився писати українською мовою,

головне місце в його наукових працях відведене історії України.

Серед перших учасників національно-культурного відродження в Східній Галичині було

багато греко-католиків. У 1816р. було організоване «Товариство галицьких греко-католицьких священників». Організатори - Михайло Левицький та Іван Могильницький. Мета товари­ства - поширення української мови, просвітительська діяльність серед народу.

У1833-1837 рр. у Львові був створений і діяв напівлегальний лігературно-просвітительський

гурток «Руська трійця». Учасниками його були студенти духовної семінарії й університету.

Фун­датори гуртка — викладачі Львівської семінарії Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Мету своєї діяльності члени «Руської трійці» бачили у поширенні української

мови, застосу­ванні її в усіх сферах громадського життя.

Члени гуртка «ходили в народ», записували народні пісні, звичаї, вислови. Цікаву подорож

по Галичині і Буковині здійснив Я. Головацький; по Закарпаттю - І.Вагилевич, який проводив

агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за свої права.

Апогеєм діяльності «Руської трійці» було видання в 1837 р. у м.Пешті ( Угорщина)

альманаху «Русалка Дністрова». У ньому були вміщені науково-історичні, публіцистичні

твори, народні пісні, думи, казки. Але поширити «Русалку Дністрову» не вдалося через те, що

на видання був накладений арешт (поширено було усього 250 примірників). Я. Головацький,

І. Ва­гилевич, М. Шашкевич були притягнуті до відповідальності як державні злочинці. На

допитах вони гідно захищали українську культуру, мову.