2.Політика більшовиків в Україні.

У 1918-1921рр. більшовики спробували реалізувати програмні положення своєї партійної програми із заміни ринкової економіки комуністичним виробництвом.

Політика “воєнного комунізму” включала проведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозверстки, заборону торгівлі, відміну товарно-грошових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподілі.

Авантюристичний “комуністичний експеримент” більшовики розгорнули в Україні з січня 1919р, коли було прийнято Декрет про порядок націоналізації підприємств.

Для керівництва державною економікою УСРР було створено систему виробничих управлінь, главків, центрів (їх налічувалось до 45; вони керували діяльністю 10720 великих, середніх й дрібних підприємств).

На початку 1919р. рядом декретів та постанов було запроваджено продовольчу розверстку з селянських господарств, за якою селяни мали здати державі 85% свого врожаю. На практиці це перетворилося на звичайну реквізицію. У 1919р. на українське село було накладено продрозверстку у розмірі 140млн. пудів.

Проведення політики “воєнного комунізму” на селі означало ще і колективізацію селянських господарств: поміщицькі господарства перетворювались на радгоспи та комуни.

У відповідь на таку політику радянської влади піднялася могутня хвиля селянського руху: в середині березня 1919р. здійняв повстання отаман Зелений; найбільш масштабним став виступ отамана Григор’єва, який командував Задніпровською дивізією, та інші.

При проведенні політики “воєнного комунізму” на селі більшовики спробували спертися на частину середняків-незаможників, колишніх бідняків, що були вдячні їм за набуте майно та землю, та бідняків, створивши комітети незаможних селян (КНС), які починають діяти в Україні з травня 1920р.

Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася. Цей провал виявився в суспільно-політичній кризі 1921р.

Проведення економічної політики, котра повністю ігнорувала специфіку економічного розвитку українського села, мало для України трагічні наслідки: скорочення посівних площ, руйнацію сільськогосподарського виробництва – все це призвело до голоду 1921-1923рр.

Голод 1921-1923рр. був викликаний антиукраїнською політикою центру і мав своїм наслідком 2-3млн. загиблих.

Таким чином, на 1921р. більшовицькому керівництву стало зрозумілим, що цілеспрямована “лобова атака на капіталізм” – спроба переводу ринкової економіки до державної організації на комуністичних засадах – зазнала краху.

3.Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність

у 1917-1920рр.

Розглядаючи основні причини поразки українців, слід розрізняти внутрішні і зовнішні фактори та відмінності між Східною та Західною Україною.Сусіди України, особливо Росія і Польща, не погоджувалися на існування української держави і робили все, щоб ліквідувати її незалежність. Характерно, що на позиціях невизнання самотійною України стояли і російські більшовики, і російські білогвардійці. Білогвардійців і польських інтервентів підтримувала Антанта.

Серед внутрішніх причин слід назвати відсутність єдності в національно-визвольному таборі, недостатню соціальну базу державотворення, численні помилки керівників Української держави.

Проте героїчна боротьба українського народу за свою незалежність у 1917-1920рр не була марною. Вона мала велике історичне значення, яке полягало в тому, що після тривалого історичного періоду русифікації, національного і соціального гноблення український народ, створивши власну незалежну державу і кілька років підтримуючи її існування, продемонстрував своє нестримне прагнення до самостійності. В широких масах українського населення росло переконання, що без власної держави неможливе краще життя кожного зокрема і процвітання України в цілому.

Боротьба за незалежність була прикладом для наступних поколінь українців. Як тільки виникали сприятливі внутрішні і зовнішні можливості, кращі представники цих поколінь знову піднімалися на боротьбу. Без цієї боротьби було б неможливе проголошення державної незалежності в 1991р, а існування українського народу взагалі було б поставлене під сумнів.

Разом з тим, поразка в боротьбі на незалежність змушує критично оцінити дії українських національно-державницьких сил, сформулювати історичні уроки цієї боротьби. Вони полягають у необхідності єдності всіх національно-патріотичних сил для досягнення спільної мети – незалежності (саме відсутність такої єдності була основною внутрішньою причиною поразки), у необхідності взаємних поступок, компромісів різних національно-патріотичних сил, без чого єдність їх дій неможлива. Досягнення незалежності неможливе без глибоких соціально-економічних реформ, які відкривають перспективу покращення життя основної маси населення.

Один із уроків полягає в необхідності враховувати зовнішньополітичну ситуацію, домагатись підтримки незалежноі України основними зарубіжними країнами. Без широкої міжнародної підтримки існування самостійної України буде поставлене під сумнів.