4. 2. Землі сільськогосподарського призначення: структура, сучасний стан, оцінка та екологічні проблеми

3.2.1. Загальні відомості

Землями сільськогосподарського призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогоспо-дарської науково-дослідної та на­вчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

Сьогодні існує велика кількість критеріїв для об' єктивної якісної і кількісної оцінки стану земель сільськогосподарського призначення. Вчені ННЦ ІГА ім. О.Н. Соколовського пропонують наступний перелік критеріїв та показників:

1) структура угідь і ґрунтового покриву;

2) екологічна стійкість земельних ресурсів (співвідношення стабіль­них та нестабільних в екологічному відношенні угідь);

3) родючість ґрунтів (вміст гумусу, основних елементів живлення рослин, інші властивості);

4) продуктивність орних земель (урожайність основних сільськогос­подарських культур);

5) продуктивність кормових угідь (урожайність сіна);

6) бальна оцінка земель (результати бонітування).

Такий набір показників є досить інформативним при вивченні ступеню і якості господарського освоєння земель сільськогосподарського призначення та їхнього агроекологічного стану. Тому подаємо коротку характеристику стану земель сільськогосподарського призначення за названими показниками.

Структура сільськогосподарських угідь та стан ґрунтового покриву

Сільськогосподарські угіддя­ - сільськогосподарські землі, що використуються для виробницт­ва рослинної продукції, основними з яких є рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насад­ження.

Про структуру ґрунтового покриву на сільгоспугіддях і орних землях дає уявлення табл. 4.2. В таблиці всі області умовно поділені на три групи за ступенем сільгоспосвоєності земель: І - <50%, II – 61-80% і III >80%.

Найвищий ступінь сільськогосподарського освоєння характерний для степових областей (82-89%), при цьому ступінь розораності сільськогосподарських угідь становить 84-90%, сіножаті і пасовища займають лише 9-16%, а багаторічні насадження – 1-4%.

Області України, що простягаються переважно в зоні Лісостепу характеризуються ступенем сільськогосподарського освоєння земель на рівні 64-80%. Ступінь розораності земель також високий – 71-88%, дещо вищий відсоток умовно стійких елементів сільськогосподарського ландшафту – сіножатей і пасовищ – 10-28%. Багаторічні насадження займають незначні площі – 1-4%.

Територія областей природно-географічних зон Полісся та Українських Карпат має найнижчий ступінь сільськогосподарського освоєння – 82-89%, ступінь розораності сільгоспугідь порівняно нижчий - 42-77%. Натомість в складі угідь зростає частка потенційно стабільних елементів сільськогосподарського ландшафту – сіножатей і пасовищ – 21-51% та багаторічних насаджень – 1-7%.

Сільськогосподарське освоєння земельного фонду України, як свідчать дані таблиці 4.3., суттєво не змінюється впродовж останніх 10-15 років, що є

Таблиця 3.2.