Тема 5: Оцінка агроекологічного стану земель та нормування антропогенного навантаження

Оцінка стану земель – комплекс робіт зі збору та аналізу інформації про стан земель з метою їх порівняння з визначеними нормативами та встановлення величини оціночного показника (балу, індексу тощо).

Залежно від цільової категорії земель (сільськогосподарського призначення, лісового фонду, населених пунктів тощо) визначаються пріоритетні функції земель та розробляються методики оцінки шляхом співставлення фактичних можливостей землі виконувати покладені на неї функції з певними нормативними можливостями.

Проте в основі всіх оцінок лежить визначення рівня забезпечення землею трьох основних функцій: екологічної, соціальної та господарської (економічної). Залежно від цільової категорії земель набір показників при визначенні кожної з функцій може дещо відрізнятися. Серед трьох названих функцій екологічна є пріоритетною, оскільки незабезпечення цієї функції знецінює землю як природний ресурс. Всі інші оцінки базуються на результатах екологічної.

Тому нижче розглянемо два аспекти оцінки стану земель: екологічний та економічний.

5. 1. Поняття про Державний земельний кадастр та бонітування ґрунтів

В Державному земельному кадастрі відображаються як екологічні, так і соціально-економічні функції земель.

Державний земельний кадастр — це єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користуван­ня земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, роз­поділ серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Основними завданнями ведення ДЗК є:

1) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

2) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

3) запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Згідно завдань, покладених на нього, ДЗК включає такі пункти:

а) кадастрове зонування;

б) кадастрові зйомки;

в) бонітування ґрунтів;

г) економічну оцінку земель;

ґ) грошову оцінку земельних ділянок;

д) державну реєстрацію земельних ділянок; є) облік кількості та якості земель.

Схема ведення ДЗК наведена на рис.5.1.

Включення до земельного кадастру якісної оцінки земель дає змогу порівняти економічну діяльність сільськогосподарських під­приємств, узгодити податкову політику, планувати подальший розви­ток господарств, виходячи з рівня природної родючості ґрунтів.

Основні завдання, що ставились перед системою якісного облі­ку ґрунтів - це досягнення оптимальної структури землеустрою, роз­робка на цій основі оптимальної структури посівних площ та сіво­змін, впровадження в господарствах заходів з відтворення родючості, прогнозування урожаїв сільськогосподарських культур, аналіз виробничої діяльності господарств.

Рис. 5.1. Структура земельного кадастр

Бонітування ґрунтів - це порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними вла­стивостями, які мають сталий характер та суттєво впливають на врожайність сільськогосподарсь­ких культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.

Бонітування ґрунтів проводиться за 100-бальною шкалою. Вищим балом оцінюються ґрунти з кращими властивостями, які мають найбільшу природну продуктивність.

Згідно з методикою, запропонованою Українською академією аграрних наук, бонітування буває двох видів:

1) загальне бонітування за сталими критеріями ґрунтової родючості;

2) загальне бонітуван­ня за продуктивністю окремих культур.

І. Загальне бонітування за сталими критеріями ґрунтової ро­дючості визначається на основі наступних показників:

1) запаси гу­мусу в шарі 0-100 см (еталоном вважається 500 т/га і оцінюється в 100 балів);

2) запаси продуктивної вологи в шарі 0-100 см (еталон -200 мм, оцінюється в 100 балів);

3) вміст рухомих сполук фосфору та калію у ґрунті (за 100 балів вважають відповідно 260 мг/кг та 170 мг/кг за Кірсановим; 200 мг/кг та 200 мг/кг за Чиріковим; 60 мг/кг та 400 мг/кг за Мачигіним).

За наявності негативних ознак родючості ґрунтів, таких як за­солення, оглеєння, еродованість, кислотність, середній бал бонітету ґрунту множиться на поправочні коефіцієнти. Знайти поправочні ко­ефіцієнти можна в спеціалізованих довідниках.

II. Загальне бонітування за продуктивністю культур здійсню­ють за такою схемою:

1) в окремій природно-кліматичній зоні чи адміністративному районі визначають ґрунт, на якому урожайність культури є максима­льною для даних умов. Такий ґрунт вважається еталонним, а його бо­нітет прирівнюється до 100 балів;

2) по відношенню до еталонного ґрунту розраховують бонітети решти ґрунтових агрогруп конкретного регіону;

3) за основу беруть наступні показники ґрунтової родючості:

1 - вміст гумусу, %;

2 - потужність гумусового горизонту, см;

3 - вміст «фізичної» глини, %;

4 - засоленість (ступінь);

5 - кислотність (ступінь);

6 - оглеєність (ступінь);

7 - змитість (ступінь);

8 - вміст рухомих сполук фосфору та калію.

У процесі розрахунків три перші показники вважають основни­ми. Решту показників використовують як поправочні коефіцієнти.