8.5. Пасивні операції комерційних банків

Масштаби діяльності банків, які визначаються об’єктом його активних операцій, залежать від сукупності об’єму ресурсів. Ресурси комерційних банків це сукупність власних і залучених коштів, які використовуються КБ для здійснення активних операцій.

Пасивні операції – це операції із залучення банківських ресурсів.

За способом утворення всі ресурси комерційних банків поділяються на власні та залучені. Залучені є основним джерелом ресурсів комерційних банків.

До власного капіталу входять різні фонди, які створюються банком для забезпечення його фінансової стійкості, комерційної та господарської діяльності, а також прибуток від результату діяльності поточного чи попередніх років.

Структура власних коштів банку неоднорідна по якісному складу і змінюється протягом року залежно від якості активів, використання власного прибутку, політики банку із забезпечення стійкості його капітальної бази.

Власні кошти банку складаються із різних фондів, які мають своє цільове призначення і різні джерела формування.

Статутний фонд (капітал) складає економічну основу існування і є обов’язковою умовою створення банку як юридичної особи.

Резервний фонд складається з метою поглинання можливих збитків, які виникають в діяльності комерційних банків і забезпечує стабільність його функціонування. Величина резервного фонду встановлюється в законодавчому порядку в процентах до фактично створеного статутного капіталу.

Друга група фондів формується або як відображення процесу перенесення вартості засобів праці по мірі їх зносу на вироблену продукцію (знос основних фондів), або як результат перерозподілу отриманого прибутку на певні цілі (фонди економічного стимулювання, фонди, направлені на розвиток банку).

Третя група фондів утворюється в результаті дії зовнішньо-економічних чинників, таких як інфляція, курсова різниця між національною валютою та валютою інших країн. Відображенням інфляції стають кошти “Спеціальних фондів” стосовно переоцінки основних фондів у зв’язку з відставанням балансової вартості від ринкової. Інший фонд “Переоцінка валютних коштів” формується в результаті існуючої різниці між національною валютою і валюти інших країн.

Четверта група фондів створюється з метою зниження ризиків за окремими банківськими операціями і забезпечення таким чином стійкості комерційних банків. Сюди відносяться резерви на покриття кредитних ризиків і на знецінення цінних паперів.

Необхідно розрізняти поняття власних коштів і власного капіталу банку.

Поняття “власні кошти” – більш загальне, включає всі пасиви, утворені в процесі внутрішньої діяльності комерційних банків: статутний, резервний ін., всі резерви, створені банком, а також перерозподілений прибуток та прибуток поточного року.

Власний капітал – це величина, яка визначається розрахунковим шляхом. Вона включає ті статті власних коштів, які за економічним смислом можуть виконувати функції капіталу банку.

В сумі банківських ресурсів залучені кошти займають переважну частину. За способом їх акумуляції вони поділяються: депозити, недепозитні залучені кошти.

Основна частина – депозити – це грошові кошти, внесені в банк клієнтами – юридичними і фізичними особами на певні рахунки з певним використанням згідно з законодавством.

Недепозитні залучені кошти – кошти, які банк отримує у вигляді позик чи шляхом продажу власних боргових зобов’язань на грошовому ринку. Не депозитні операції відрізняються від депозитних тим, що вони мають, по-перше не персональний характер, тобто не асоціюються з конкретною особою, а купляються на ринку на конкурентній основі по-друге, ініціатива придбання цих коштів належить банкові.

Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі комерційні банки, в яких завжди є надлишок ресурсів. Ці банки для одержання прибутку прагнуть розмістити вільні ресурси в інших банках. Крім фінансової вигоди, банки-кредитори одержують можливість установлення ділових партнерських стосунків.

У принципі банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках порівняно з кредитуванням суб'єктів господарської діяльності, оскільки перші відрізняються, як правило, більш високою надійністю. Проте в Україні з другої половини 1994 р. у банківській системі склалася кризова ситуація, однією з причин якої було неповернення окремими банками міжбанківських кредитів. Тому нині комерційні банки дуже обережно підходять до вирішення питань про видачу міжбанківських кредитів. Терміни міжбанківських кредитів можуть бути різними - від одного дня до трьох-шести місяців. Процентна ставка за міжбанківськими кредитами, як правило, нижча ніж за кредитами, наданими господарникам, і пов'язана з обліковою ставкою НБУ. Банки-позичальники залучають міжбанківський кредит для розширення своєї кредитної діяльності з клієнтами, а також у зв'язку з необхідністю регулювання банківської ліквідності. В Україні, у зв'язку з упровадженням електронних розрахунків, міжбанківське кредитування здійснюється шляхом прямих контактів між банком-кредитором і банком-позичальником. Кредитування здійснюється на договірних умовах на чітко визначений термін. Досить активно використовуються міжбанківські кредити терміном на один день, мета яких полягає у підтримці поточної ліквідності банку. У договорі на міжбанківське кредитування, крім терміну, обумовлюється сума кредиту, рівень процентної ставки, порядок погашення. Звичайно при порушенні терміну погашення міжбанківського кредиту банк-кредитор передбачає своє право на безспірне списання боргу. Якщо банк, що позичив кредитні ресурси, не може їх повернути в установлений термін, то він купує гроші в іншому банку. При укладанні договору на міжбанківський кредит банк-позичальник повинен повідомити банку-кредитору значення своїх економічних нормативів (платоспроможності, ліквідності).